Ліві, але не комуністи

Полина Карпенко

Євромайдан сприяв виникненню багатьох громадських організацій, зосереджених на вирішенні проблем, котрі там виникають. Саме їхні сторінки у соцмережах тримають хештег #Євромайдан в топі. Проте цікавіше стежити за змінами в програмах і акціях організацій, які існують уже не перший місяць. Одна із них – «Пряма дія», об’єднання лівої молоді, що відстоює права людини. Ми поспілкувалися з Поліною Карпенко, активісткою цієї спілки.

Прямо про «Пряму дію»

─ Чим займалася «Пряма дія» до того, як розпочався Майдан?

─ «Пряма дія» – це те, що дає приємне усвідомлення від результатів конкретних дій. Як би тавтологічно це не звучало (посміхається ─ авт.). Бачити наслідки того, що ти робиш, – неперевершено. А що ми робимо? Допомагаємо студентам, які потрапили у скруту, які потребують юридичної підтримки чи бачать прояви  нерівності.

─ А можеш конкретний приклад навести, для кращого розуміння?

─ Звісно. З останніх успішних – це справа зі студентами НУБІбу (так серйозно звучить). Вони мали проблеми з жахливими гуртожитками і примусовою працею від адміністрації вишів, фактично, фізичною експлуатацією студентів.

─ «Пряма дія» якось реально допомогла?

─ Ми ставимо перед собою ідеалізовані завдання, але допомогли: блокували автобуси, які їхали зі студентами на «ремонтні роботи» за місто, говорили з адміністрацією. І вони нас почули. З’явилися певні покращення. Так, умови в гуртожитках зараз не настільки жахливі, та і студентів більше відверто не використовують.

Реклама

Нова ліва ідеологія передбачає рівність

─ Я хочу уточнити: ви ліва організація, правильно?

─ І так, і ні одночасно. Ми не затверджені як ліві, але багато учасників стоять саме на цих позиціях. Ми ─ профспілкова організація. Хочу, щоб ти зрозуміла: ліві – це не комуністи. Тобто, комуністи, звісно, ліві. Але «ПД» належить до нових лівих. Ми відстоюємо рівність усіх, доступність освіти та громадського транспорту. Ми проти гендерних чи расових утисків. Люди народжуються рівними.

─ Між іншим, про утиски. Недавно я була свідком однієї з акцій вашої організації. Там звучали гасла «Європа без кордонів», «Європа — це декретні відпустки», «Українським жінкам — європейські зарплати». Здавалося б, нічого, що могло б викликати обурення. Але сталися якісь незрозумілі сутички між вами та праворадикалами. Як ти можеш це пояснити?

─ Між нами завжди криваві, у прямому сенсі, сутички. Це логічно, бо для ультраправих рівність усіх є неприйнятним явищем. Їм треба тільки: «Я правдорадикал. І я хочу: “Слава нації – Смерть ворогам”». У той день вони оточили нас і щедро облили газом. Виникає питання: чим це краще від «Беркуту»?

─ Тобто «Пряма дія» підтримує рух у Європу?

─ Звісно. Але для цього потрібні зміни. Зміни в Україні зсередини, а не просто юридично, ззовні. Це можна робити навіть без підписаного документа.

митинг

Майдану бракує свідомості

─ А ти особисто схвалюєш усі позиції «Прямої дії» щодо Євромайдану?

─ Я підтримую основні позиції. Такі, наприклад, як рівність, повернення до Конституції 2004 року, відставка Табачника. Але я не повністю вірю у висунуті нами вимоги. Думаю, що наша організація є недостатньо численною, щоб вплинути на глобальні зміни. Ми – це крапля в океані. Доволі велика крапля, разом з «СКР» («Студентська координаційна рада» — авт.), але ще не океан.

─ Яке продовження матиме Євромайдан, на твою думку?

─ Знаєш, люди вже потихеньку йдуть. Немає мотивації чи що. Минуле народне віче було якимось нетривким…

─ А якою має бути мотивація?

─ Треба розуміти, за що ти стоїш і чого вимагаєш. Просто треба сказати: «Я тут заради свого майбутнього». Але, думаю, наш Майдан протримається ще десь місяць. Не більше.

─ А чого не вистачає нинішньому Майдану?

─ Свідомості. Якщо запитати: «Нащо ти тут стоїш», ─ багато хто відовість: «За зміни». Але за які саме зміни – ніхто не знає. Я для університету проводжу дослідження, і на питання: «Які вимоги ви ставите до опозиції?», ─  найпопулярнішою відповіддю є об’єднання. Це логічно. І якщо вони (опозиціонери) нарешті так зроблять – це стане першим кроком до їх перемоги на виборах.

─ Тобто є всього два сценарії: режим Януковича або опозиція?

─ Третього не дано. Думаю, поки що Україна не готова висунути свого низового лідера чи партію, щоб замінити й опозицію, і Януковича. Тож, на жаль, так. Є всього два сценарії.

Новий рік – у старому колі

─ Скажи, щоб не завершувати нашу розмову на сумному: де плануєш святкувати  Новий Рік і який фільм порадиш подивитися?

─ О, цікаво. Як завжди, багато варіантів. Два найбільш імовірних – це з одногрупниками або з «Прямою дією». Поки ще не впевнена.

─ Але не на Майдані?

─ Ні, я не хочу йти туди у новорічну ніч. Думаю, буде не та публіка, що треба. А бачити, як Майдан перетворюють у концерт, боляче. А щодо фільму… Я навіть не знаю. Нехай це буде Хаяо Міадзакі. Зараз нам треба чогось світлого і доброго. Для контрасту.

─ Добре, Поліно, дякую за розмову.

─ Тобі дякую. А зараз ─ на Майдан. Там тепер багато бійок. Справді. Людям немає куди виплескувати свою агресію. От вони й виплескують її одне на одного. П’яні є. Але і живчики-активісти ще нікуди не зникли. І не зникнуть, я сподіваюся. Це люди, які ночують там. Які не втрачають надію. Як і я. Як і «Пряма дія».

Фото: соцмережі.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus