Мій мультикультурний досвід у Language School від AIESEC

school

Цього літа на 6 тижнів стіни одного з київських університетів перетворилися для мене на особливе місце…

…Місце, де занурюєшся в атмосферу навчання і справді кайфуєш. Місце, де немає мовних бар’єрів (навіть якщо маєш розмовляти мовою, яку почав вивчати сьогодні). Місце, де руйнуються стереотипи стосовно людей з іншого куточку світу. Місце, де нікого не засуджують і не критикують. Місце, де відстань між Україною та Мексикою здається такою крихіткою.

Це місце – мовна школа, де з кожним заняттям ти стаєш кращим.

Ще навесні я побачила запис в фейсбуці про пошук учасників та приймаючих сімей для іноземних викладачів волонтерського проекту Language School від AIESEC. Чесно кажучи, відвідала багато країн Європи, але більша частина світу все ж залишалася для мене загадкою. Саме тому запалилась бажанням взяти участь в проекті не тільки як учень, а й захостити викладача з таємничого тоді для мене Китаю. Як виявилося, моя майбутня хост-сестра Фіона була старшою за мене лише на два роки (їй – 18, мені – 16).

Півтора місяці очікування – і я познайомилася з моїми майбутніми викладачами – волонтерами з 13 країн світу. Перший тиждень проект був для них ознайомлювальним, а для студентів школи – можливістю показати всю красу Києва і української культури. Пам’ятаю, як ми поїхали на традиційне святкування Івана Купала: ніколи не могла собі уявити, що хлопець з Мексики може так захоплено плести віночки, а волонтерам з Тунісу та Тайваню сподобається український гопак.

Я вивчала 3 мови і ще одну – вдома зі своєю хост-сестрою з Китаю. Все проходило так легко й, на жаль, швидко. Години, що я провела за партою разом з іншими мотивованими студентами школи, були найкращими годинами мого літа.

school3Слухати Despacito — просто класика уроків іспанської. Обговорювати гострі теми сучасності — буденність занять з англійської мови. Вчити тони слів з китайської — вибух мозку, але таке круте відчуття, коли виходить! На уроках німецької розмовляли всі, навіть якщо не могли та не вміли. Які чудові спогади зараз заграли у моїй голові. Піду писати своїм викладачам!

Для своєї хост-сестри Фіони я автоматично стала гідом-екскурсоводом, перекладачем (гарна практика), кухарем (не приготувати борщ людині з іншої країни — гріх, навіть якщо сама вмієш готувати лише пельмені та чай).

Чесно кажучи, було важко після закінчення проекту. Всі волонтери стали частиною мого життя. Що вже казати про людину, яка жила пліч-о-пліч з тобою майже півтора місяці. Я пам’ятаю мою зустріч з Фіоною наче це було учора. Її рейс прибув раніше, а я запізнювалася. Я підійшла до зони очікування буквально за 3 хвилини до того, як Фіона та три інші волонтери вийшли.

Китайські солодощі, дивні снеки, чай та трохи відпочинку, пізніше екскурсія Києвом. Весь проект ми буди разом. Сміялись, їли, спали, інколи навіть плакали. Обмінюватись культурою — напевне найкраще, що було за проект – вчитися їсти палочками, смакувати рис з омлетом, вчити базові фрази китайською (до речі, зараз продовжую вивчати).

Інших волонтерів, які приїхали до України, я теж ніколи не забуду. Хлопець з Мексики дав спробувати гуакамоле та червоні цукерки, які більше схожі на приправу для гострої їжі. Дівчина з Єгипту навчила мене насолоджуватись холодною погодою. Студенти з Туреччини були неймовірними співрозмовниками. Волонтер з Тунісу вселив надію у мою німецьку. Боже, усіх речей і не згадаєш…

Та досить вже балакати. І так сльози на очах від спогадів… Так хочу повернути ті 1 липня – 16 серпня. І якщо у вас є можливість стати частиною великого проекту від AIESEC — використайте її, як цього літа зробила я.

*Редакція «Студвею» не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлює автор.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus