Книга «Кодекс педагога»: як навчати танцям

вчитель

«Від народження ми тільки те й робимо, що отримуємо знання. Кожну годину щось нове, нове, нове. Навіть якщо ми вже чогось досягли, стали професіоналами, ми все одно отримуємо знання. Але ними треба ділитись», – каже танцівник і хореограф Олександр Бобик. Саме для цього він написав книгу «Кодекс педагога», яка стала своєрідним інструктажем для педагогів його школи.

Дуже природний добір

«У танцювальній шоу-індустрії мало-хто задумується над поняттям “вчити”, в основному всі демонструють свої здібності», – переконаний пан Олександр.

Обираючи викладачів, Олександр Бобик звертає особливу увагу на перспективність майбутнього педагога, адже за короткий час неможливо точно передбачити, який буде з нього вчитель. Після кастингів він завжди спілкується з відібраними кандидатами, аби зрозуміти, на якому вони рівні у всіх сенсах. Попри танцювальні здібності викладач має уміти доносити свою думку:

«Я дивлюсь, як і що людина танцює, яке її ритмічне мислення, як відчуває музику. Хореографічна матчастина. І найголовніше, навіть якщо він не вміє феноменально танцювати, але я бачу в ньому цікавість, обов’язково візьму на роботу».

Звісно, зовнішні дані – це останнє, на що звертатиме увагу Олександр. По-перше, «не народись красивою…», а по-друге, врода – не показник викладацької майстерності:

«От що таке зовнішність? Сьогодні ви носите одну зачіску, завтра іншу. На кастингу я дивлюсь на харизму. Харизма – це відсутність комплексів та свобода, до якої ми всі прагнемо. Це тоді, коли ти в природному стані, коли ти не граєш роль».

Реклама

Обов’язковий пункт

Не дай собі засохнути, а м’язкам – «замерзнути».

Олександр Бобик акцентує, що на початку заняття не можна нехтувати розминкою і обов’язково треба підготувати м’язки. Наче логічно, але не всі надають цьому особливого значення. Проте поступовий розігрів м ’язів – від шиї до стоп і назад – готує людину до навантажень і дає кращі результати під час заняття. Щоправда, про суто технічні вправи не йдеться. Набагато краще, якщо будуть характерні елементи конкретного стилю. По- перше, це цікаво, по-танцювальному смачно для учнів. По-друге, саме такий спосіб закладає фундамент танцювального напрямку.

Загалом тип розминки напряму пов’язаний з метою, яку перед собою ставить педагог. Так, це може бути простий розігрів м ’язів, підготовка тіла до навантажень, розвиток притаманної стилю пластики або відчуття простору чи дистанції.

Який би варіант не припав до душі вчителю, Бобик радить не бути передбачуваним і «пєчально-монотонним».

танець 3

Цигель-цигель

Написаного сокирою не вирубаєш, тому краще скласти собі табличку з послідовністю вправ, підібрати різну музику, а потім «покуштувати свого шедевру» – пройти розминку самому. Витративши до 15 хвилин на розігрів, викладач «бєз шума і пилі» переходить до серцевини студії – основної частини, де подається хореографія або базові елементи.

Заключна частина уроку, звісно, залежатиме від того, що було в основній. Попри все не варто вважати її несуттєвою. Рука майстра чи підробка? Фінальні штрихи до танцювального панно складають загальне враження учнів.

Жива мова танцю

Спілкування через рух можливе завдяки мові танцю, такій особливій і непередбачуваній. Ніби живий організм вона змінюється і трансформується зі швідкістю світла. Проте, щоб спробувати її пояснити і передати педагогам, варто вдаватись до більш вербальних способів передачі інформації. І тут Олександр Бобик бачить ще один челендж для сучасних викладачів.

Автор згадує про основні види пам’яті, виділені вченими. Зокрема, зорову, рухову (запам’ятовування, зберігання і відтворення руху), слухову (звуки) і логічно-смислову (слова, думки та логіка). Так чи інакше – пояснення потрібне.

І це якраз царина, де потрібно проявити інтелект, словниковий запас, знання термінології, вміння чітко і яскраво пояснювати, влучно жартувати. Тому гайда боротись зі страхами перед «паблік спікін». Підготовка і самовдосконалення дозволять уникнути прогалин у термінології і перлів, яких і на дні океану не знати:

«Часто можна чути на занятті такі фрази від педагогів: “Ліве коліно йде вбік”. У коліна нема ніжок, аби кудись йти. Або “викидуємо ногу вперед”. Тобто викинули, потім дострибали, підібрали і прикрутили назад? Викидають сміття, але ажніяк не розкидуються своїми кінцівками».

Гра в асоціації

Часом молодий педагог очікує, що дитина миттєво виконає завдання типу «пройтись по тильному боку ступні». Але reality bites і деколи навіть демонстрація не зможе зарадити. Тож варто вдатись до сили образів, які спроможна відтворити уява малечі. Олександр Бобик рекомендує звернутись до асоціацій і показати, як ходить ведмежа з улюбленого мультика.

Танцювальне лего

Для пояснення складного руху Бобик радить розібрати його на елементи ніби конструктор: «Спочатку ми вчимо літери, слова і тільки згодом складаємо їх у речення і пишемо розповіді. В теорії фізичного виховання є поняття підвідні вправи, які готують до розуміння та виконання більш складного елемента. Для цього і потрібне вміння «розбирати на запчастини». Саме це вміння і визначає здатність педагога достукатись до будь-якого студента».

танець2

Фізика танцю: об’єм та щільність

Об’єм хореографії, яку педагог може видати на заняттях, залежить від багатьох факторів, а саме – підготовки студентів (швидкість запам’ятовування, база рухів, вміння слухати музику), віку і навіть настрою.

Особливо складно може бути новачками, для яких виникає багато викликів (від «не опустити руки» до «віри в себе»). Це і є індикатор якостей хорошого викладача:

«Саме у роботі з початківцями проявляються ваші педагогічні якості. У таких умовах проявляється ваша мета навчити, а не видати якомога більше хореографії».

Крім об’єму автор радить звернути особливу увагу на «загальну щільність уроку», себто корисну діяльність учнів і викладача, відношення витраченого на педагогічні дії і тривалості уроку. В ідеалі – 100%. Крім того розрізняється поняття «моторної щільності» – рухової активності відносно тривалості уроку.

Педагог та студенти: тонкощі логістики

Місцеположення педагога на уроці може видатись неважливим, але тільки на перший погляд, адже, на думку Олександра, викладач переміщується залом як мінімум з трьома цілями: пошук помилок, можливість приділити особисту увагу та бачити всіх. «Бачити» – це не просто про можливості зорового апарату, а прагнення сягнути глибше:

«Вчіться бачити всіх студентів і все, що вони роблять. Неможливо щось помітити у залі, якщо Ви сконцентровані лише на собі. Навіть коли Ви танцюєте хореографію з учнями, не дивіться на себе, спостерігайте за іншими. Тільки так Ви навчитесь дивитись і бачити».

Постійно «мігрувати» мають і самі студенти. Зона комфорту десь в останній лінії в найтемнішому закутку зали навряд чи допоможе чогось навчитися. А от переміщення дасть можливість розвинути відчуття простору, дистанції, універсальності і впевненості.

Диспетчер задач

Будь–який педагог має ставити перед собою певні задачі в процесі навчання:

  • уміння слухати музику;
  • знання музичної термінології;
  • уміння виконувати танцювальні рухи під музику;
  • розвиток рухових якостей (витривалість, гнучкість, швидкість, спритність, сила);
  • розвиток пластики тіла, відчуття дистанції;
  • уміння подати себе та самовпевненість.

Навчити слухати музику є одним з ключових понять. Тобто відчувати музичну виразність ритму, точно його відтворювати і «розвивати здатність рухово переживати музику». Студенти без знання ритенуто і синкопи якось втримаються, а викладач має знати всі терміни і поняття у музиці, бо тільки так можна навчити її відтворювати через рух. Ігрова форма – плескання – може стати швидким і ефективним способом відчувати музику.

танець

Тільки без жертв

Попри безліч тасків для педагога незалежно від стилю основним є самопочуття і безпека студентів. Тож тренувати уважність до учнів ніхто не викреслює зі списку чеснот справжнього вчителя:

«Слідкуйте за своїми учнями. У кожного з них своє сприйняття простору і відчуття партнера. У більшості воно просто спить. Та й не повинен студент думати про все це, бо сконцентрований на своєму виконанні».

Основними причинами цих негараздів є або непідготовленість організму до фізичних та координаційних навантажень, або надмірні навантаження на одну точку (повторення). Тому роль педагога – це бути «рефері», що дбає про здоров’я і безпеку своїх танцювальних боксерів (студентів).

Анатомія танцю

У книзі Олександр Бобик прагне навчити викладачів своєї школи анатомії. Ні, в медколежд їх ніхто не засилає. Просто знання будови людського тіла і принципів роботи дозволить краще розуміти його роботу і бачити рух у особливий спосіб:

«Наш організм – це всього лише механізм, і ми, як і власники авто, повинні знати його структуру і майстерно керувати. Так само як ми вчимося водити автомобіль і доглядати за ним, ми маємо вчитись догляду за своїм тілом, уміти передбачити і усувати всі можливі травми та негаразди».

Тож не дай Бог педагог переплутає кістки плюсни та предплюсни або не пояснить різницю між шаровидним та блоковим суглобом. Це, звісно, жарти. Просто професіонал має підтверджувати такий статус максимальним знанням свого ремесла. Нема межі досконалості.

Сила вчителя

На думку Олександра Бобика українські танцівники не надто відрізняються від американських колег, хіба що у останніх через шалену конкуренцію значно більше мотивації, а ще – можливостей, адже потреба у танцювальному ресурсі вища – від кліпів до концертів.

Олександр додає, що показовість і «самодемонстрація» деяких педагогів – це як обгортка від цукерки, адже важливий її смак. І це дає не лише талант педагога, а передусім його людські якості. І тут знову вступає правило не виставляти свої здібності, а вчити танцювати:

«Саме завдяки педагогу люди можуть полюбити чи зненавидіти той чи інший стиль, отримати впевненість чи залишитись закомплексованим. Навчитись боротись зі своїми страхами або продовжувати боятись стати не такими, як всі».

*Редакція «Студвею» не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлює автор.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus