Історія мого ботанства

uni (1)

Як люди стають відмінниками і що з ними відбувається потім

У шкільні часи нас бомбардують своєю важливою думкою з двох полюсів: «вчися на відмінно» та «відмінники працюють на трієчників». Радники наполягають, що саме їхня точка зору правильна, хоча насправді невідомо, що з ким буде далі. Ми знайшли сміливців, які розповіли, що трапляється з людьми, у яких є і медаль, і червоний диплом, і архів з грамот. А головне, чи було це все корисним і чи допомогло хоча б якось.

Нездоровий перфекціонізм і самореалізація

МАРІЯ

МАРІЯ

Марія – випускниця правничого факультету Києво-Могилянської академії. Навчання було для неї основним джерелом студентської самореалізації: «Мої однокурсники були дуже начитаними, розумними, мій нездоровий перфекціонізм спонукав бути серед кращих. Через незбалансовану самооцінку я міряла успіхи оцінками й стипендіями – із цього народилася історія мого ботанства».

Крім навчання, у НаУКМА було чим зайнятися: можна було організовувати дні факультету, вести ефіри на студентському радіо, брати участь у студентському самоврядуванні. Але на заваді стояв страх нового досвіду: Марії постійно здавалося, ніби щось може не вийти, і, щоб уникати напруження, вона лишалася в академічній зоні комфорту.

«Коли ти малий і недосвідчений, тоді здається, ніби певний досвід – це дуже страшно й важко. А потім ти виростаєш і розумієш, що це взагалі не було проблемою, натомість тобі лишається лише чергова невикористана можливість».

Марія сміється, коли каже, що її найактивніше студентське життя почалося саме після закінчення університету: тепер вона організовує позаакадемічні студентські заходи. А головне, вона зрозуміла, що не хоче бути правником. Саме тієї миті Марія відчула брак життєвого досвіду: «Краще б я спробувала себе в різних сферах, щоб розібратися, ким я хочу бути. Але тоді мені було байдуже щодо роботи: тільки навчання заради навчання. Більшість мого оточення просто вчили право, але велика сила в тому, щоб робити вибір самостійно».

Тепер Марія знає, що бали в атестаті – не головне. Але коли самооцінка залежить від зовнішнього схвалення, оцінка стає інструментом для його досягнення. Насправді значно важливіші знання, що допомагають подорослішати й інакше подивитися на світ, і люди, у яких можна вчитися нового. «Ну, бо що робити з тим червоним дипломом?» – каже Марія.

Реклама

Очікування та реальність

РОМАН

РОМАН

Зараз Роман навчається в КНУ на другому курсі магістратури, його спеціальність – кібернетика. Хлопець закінчив бакалаврат із червоним дипломом, але по завершенні магістратури на нього чекає вже звичайний, синій диплом.

Роман каже, що на перших курсах вчитися було нескладно: до університету він прийшов з фізико-математичного ліцею, тому навчальна програма дублювала те, що він уже вчив. Та на третьому курсі на зміну фундаментальним предметам прийшли практичні, і Роман побачив усі недоліки університетської системи: «Я пішов працювати за спеціальністю, і вимоги роботодавців та викладачів дуже відрізнялися. Ми виконували шаблонні лабораторні, які ніяк не можна було застосувати на практиці».

Незважаючи на це, він далі виконував беззмістовні завдання, адже хотів отримати червоний диплом. Тепер він шкодує про це і закликає всіх учити лише ті предмети, які знадобляться в роботі. А для того аби розібратися, що все-таки важливо, Роман рекомендує працювати й стажуватися вже з першого курсу: «Саме на співбесідах можна зрозуміти, чого вимагають у реальному житті».

Довести всім – і розчаруватися

НАДІЯ

НАДІЯ

Надія вивчає іноземну філологію в НПУ ім. Драгоманова. Ще в четвертому класі вона зрозуміла важливість освіти й щиро вірила, що навчання допоможе їй досягнути успіху. Дівчина без вагань змінила сільську школу на гімназію – так розпочався її шлях відмінниці.

Надія хотіла бути не гіршою від своїх однокласників: «Я завжди хотіла довести всьому світові, що варта чогось». Результат – щорічні похвальні листи, перемоги в олімпіадах, а найбільшим шкільним успіхом стала участь у FLEX. Ця програма обміну для школярів дозволяла рік навчатись у США, і завдяки їй Надія побачила альтернативу нудним та однотипним урокам. Дівчина зрозуміла, що до навчання може входити волонтерство й праця над власними проектами, завдяки яким можна подолати страх і розставити пріоритети.

Навчання в університеті стало великим розчаруванням. Сподівання були завищеними, а реальність виявилась жорстокою: «Уже на першому курсі мильна бульбашка луснула, я зрозуміла всі недоліки української системи освіти: безліч непотрібних предметів, цілковита байдужість або ж завищені вимоги викладачів, відсутність практичних знань».

Вихід був один: почати працювати, щоб зрозуміти ринок праці та пізнати себе. Надія й досі навчається на денній формі, при цьому працює сорок годин на тиждень, долучається до студентських ініціатив у власному університеті й поза його межами. Це можливо завдяки вдалому тайм-менеджменту. Колишня відмінниця закликає не зациклюватися на оцінках, щоб не втратити дещо значно важливіше – час для розвитку та самопізнання.

Не пропускати лекцій та побачити життя в кол-центрі

МАРИНА

МАРИНА

Марина вивчає міжнародну економіку в ДЗВО «Університет банківської справи». Навчалася дівчина в одній з найкращих шкіл, а це означає змагання не тільки за знання, а й марафон з досягнення першості.

Цей перфекціонізм перекочував за нею і в університет: на першому курсі Марина відвідувала всі лекції та семінари. Дівчина наполегливо вчилася, але навіть попри це в неї лишався вільний час. Сидіти в гуртожитку означало рутинне життя з перспективою деградації, тому вона вирішила питання радикально: пішла працювати.

Це рішення стало якоюсь мірою вирішальним: «Я працювала в кол-центрі. Ніби нічого надзвичайного, але саме там я побачила реалії життя і навчилася розставляти пріоритети. Завдяки цьому стала більш упевненою в собі, виділяю головне в навчанні й приділяю увагу тільки цьому, а головне, усвідомила, чого ж усе-таки хочу від життя».

Марина радіє, що навчилася цього не надто пізно: уже на другому курсі дівчина почала займатися волонтерством, відвідувати різні тренінги та івенти. Згодом вона й сама стала організаторкою: разом зі своїми колегами-студентами заснувала клуб інвестицій. Зараз Марина розуміє, що хоче розвиватись у соціальній сфері, тож працює над цим.

Фото: Василь Колода

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus