Навчання в Індонезії: як наважитися і поїхати

Навчанням за кордоном у нинішній Україні нікого не здивуєш. Усе більше молодих людей випробовують свої сили в іноземних університетах. Там вони шукають перспектив, стабільності, а в майбутньому – хорошої роботи та високої зарплатні. За цим українці їдуть до Європи. А скільки ви знаєте тих, хто намагається отримати все це в країнах Азії?

16.08.14_індонезія_оселедько_фото4

Про те, якнавчатися в екзотичній Азії, «Студвей» поцікавився в Тетяни Оселедько. Окрім навчання, дівчина шість місяців подорожувала та пізнавала життя в Індонезії. Які перспективи може принести не надто багата країна Океанії та чого навчає східне життя – запитуємо в Тетяни.

Перше знайомство з Індонезією

Таню, поїхати на півроку в іншу частину земної кулі – треба мати неабияку сміливість. Як наважилася і що спонукало до цього?

– Історія в мене проста. Я навчалася банківській справі у КНЕУ. Ще на другому курсі зрозуміла, що це не зовсім моє. Саме тому пішла працювати. Чотири роки випробовувала себе в малому бізнесі. Ще через кілька років зрозуміла, що «офісіний» тиждень теж не для мене. Що в мене було? Я закінчила університет, набралася досвіду і вирішила помандрувати, оскільки до того бувала лише в Росії. Через насичену роботу банально не вистачало часу на мандри. Тож я й вирішила поїхати. Фінансів бракувало, тому розглядала варіанти різноманітних стипендій або ж грантів. У результаті натрапила на одну із навчальних стипендій в Індонезії. За умовами її виграшу можна на півроку або ж навіть на рік поїхати знайомитися з культурою цієї країни, що, власне, я і зробила. Розмір стипендії сягав двох мільйонів рупій щомісячно, на той час це було практично 200 доларів.

16.08.14_індонезія_оселедько_фото5

До того, як я поїхала, моя англійська була не зовсім добра. За допомогою друзів я написала мотиваціний лист, заповнила аплікаційну форму й деякі інші документи та занесла увесь пакет паперів до посольства. Через кілька місяців мені повідомили, що я пройшла. Ось так і розпочалася моя історія мандрів Індонезією, а згодом іншою частиною Азії.

Куди ти врешті потрапила і як пройшло твоє знайомство з Індонезією?

– Де і що вивчати, я обирала при поданні аплікації. Хотіла щось дотичне до сфери своїх зацікавлень й аби це нормально сприйняли мої батьки. Так я потрапила на острів Ява в місто Самаранг. Обрала факультет підприємництва і соціальної відповідальностів в університеті Уніка.

16.08.14_індонезія_оселедько_фото2

У раніше встановлену дату мені потрібно було прилетіти до Джакарти, столиці Індонезії. Дорогу туди і назад я оплачували самостійно, це не входило у «приз». На місці мене зустріли представники стипендії. У столиці Індонезії три дні всі люди, яким пощастило виграти навчання тут, мали так звану орієнтацію. Нас познайомили з усіма учасниками цьогорічної програми. Протягом цих трьох днів були різні зустрічі, фуршети, концерти. Опісля вже кожному окремо оплатили дорогу до обраного університету, у моєму випадку – до Самарангу.

16.08.14_індонезія_оселедько_фото7

Як освоювалася на новому місці: де шукала житло, якою мовою спілкувалася?

– На перший місяць нам зняли хостел, кошти за який вирахували з майбутньої стипендії. Мова навчання та комунікації – англійська, що стало для мене дуже хорошою практикою. До мого університету потрапило 12 іноземців. Це були різні цікаві люди з усього світу. Наш університет вперше приймав чужинців, тому з нами тільки те й робили, що фотографувалися. Потім ми зняли житло нашою іноземною компанією. За будинок заплатили 650 доларів на півроку. Це досить дешево. Тобто щомісячно ми платили приблизно 20 доларів. Це був типовий для Індонезії будинок – гарний і дешевий.

Реклама

Бюджетний варіант подорожі

Як відбувався навчальний процес?

– Навчання особливо суворим не було. Основна і єдина умова одержання щомісячної стипендії – відвідування 70% університетських пар. Ми навіть вивчали індонезійську протягом двох місяців. Це досить легка мова, яку на побутовому рівні легко освоїти за короткий проміжок часу.

Щодня в нас було по дві-три пари, які викладалися англійською. Окремі з них були дуже цікавими. Але для мене першочергово ця поїздка була заради мандрів, а не освіти.

Офіційно навчання в мене тривало три місяці, хоча програма розрахована на шість. Стипендію я отримувала готівкою щомісяця в університеті.

А що з візою?

– З візою до Індонезії було все просто. Опісля того, як мені прийшла позитивна відповідь, у посольстві попросили донести деякі документи і відкрили студентську візу на півроку.

Чи вистачало стипендіальних коштів для життя в Індонезії?

– Коли я їхала, мала з собою 600 доларів, окрім грошей на дорогу. Тобто додатково я взяла по 100 доларів на місяць. Шлях в Індонезію мені обійшовся в сім тисяч гривень в обидві сторони. Це дуже дешево, зважаючи на відстань, просто потрібно шукати бюджетні шляхи.

Узятих з дому коштів та стипендії мені повністю вистачило на мандри і життя в Індонезії. Проте так склалося, що мені довелося продовжити візу на місяць, адже я хотіла ще відвідати Балі та інші місця Азії.

16.08.14_індонезія_оселедько_фото6

Тож згодом я почала шукати роботу. Іноземцю знайти її в Індонезії не дуже важко. Процедура така ж, як і в Україні. Розсилала резюме, розпитувала в знайомих. Врешті знайшла вакансію викладача англійської мови в приватній школі на іншому острові. Так я заробила 300 доларів, чого вистачило на продовження візи та подальших мандрів.

Індонезія – країна щасливих людей

Чим конкретно тобі допомогло навчання в Індонезіїі?

– Це стало поворотним моментом у моєму житті. Я вивчила англійську мову, побачила, що таке інтарнаціональне середовище, і тепер спокійно можу працювати в інтернаціональній команді. Після навчання я виграла участь у волонтерському проекті Європейської служби в Болгарії.

В Індонезії я зрозуміла, що для мене важлива соціальна робота. Зараз створила свій благодійний проект (http://www.shurshannya.com.ua/), яким активно займаюся. Також я знайшла багато друзів з різних куточків світу. Тепер мандри перетворилися у відвідини товаришів.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Індонезія – країна щасливих людей. Індонезійці від життя потребують набагато менше, аніж ми.

Важливо пам’ятати, що практично вся країна сповідує мусульманську віру. Потрібно знати, що можна робити, а що – ні. Скажімо, на пляжах, окрім туристичних місць, необхіно бути в одязі.

Це, звісно, небагата країна. Можливо, люди там дозволяють собі таку бідність через відсутність потреби тепло одягатися й ховатися від морозів. У них постійно спека, і деякі індонезійці сплять прямісінько в парках.

16.08.14_індонезія_оселедько_фото3

Індонезія – країна різних рельєфів, людей та настроїв. На кожному острові знайдете щось своє.

Розмовляла Оксана Януш

Фото: Тетяна Оселедько.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus