На дотик та у повній тиші: освіта для незрячих і нечуючих

eyes

Як отримують освіту люди з порушеннями зору та слуху і чому інклюзія не універсальна

Право на освіту закріплене в ряді нормативних актів національного й міжнародного значення: в Конституції України, Законі України «Про освіту», Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права тощо. Незалежно від статі, раси, національності, стану здоров’я та інших обставин навчатися має право кожен громадянин країни. Та чи мають люди з порушеннями слуху або зору реальну можливість скористатися положеннями конституції?

Відповідь на це запитання дали Тетяна Кривко, перша заступниця голови Українського товариства глухих (УТОГ), і Михайло Новосецький, заступник голови Центрального правління Українського товариства сліпих (УТОС).

Загальна середня освіта

У дітей з інвалідністю є два варіанти навчання: у спеціальних школах-інтернатах або інклюзія. У першому випадку освітній процес поєднують з методичною реабілітацією: у таких школах створюють умови для засвоєння матеріалу з урахуванням особливостей фізичного й розумового розвитку учнів. Спеціальна література та обладнання, педагоги відповідної кваліфікації – усе влаштовано для ефективного й комфортного навчання.

Інколи в звичайних школах створюють спеціальні класи, де частина учнів має порушення фізичного або розумового розвитку. Мета такого навчання – допомогти дітям з інвалідністю відчути себе нарівні з іншими й підготуватися до самостійного життя. Цей підхід і називають інклюзивним.

Для дітей з порушеннями слуху оптимальним варіантом видаються спеціальні школи. У колі нечуючих однолітків діти почуваються вільніше, вони вчаться спілкуватися й розуміти одне одного. У цьому переконана Тетяна Кривко:

«У людей з порушеннями слуху є своя культура, жестова мова. Це те, що формується в спільноті нечуючих і чого немає більше ні в кого. Вони ростять і плекають її. Якщо нечуючу дитину “відірвати” від цієї спільноти й помістити в середовище тих, хто чує, повноцінного контакту не буде».

bookЗа кордоном для навчання таких дітей залучають асистентів, які володіють жестовою мовою, але цього не завжди достатньо: рівень підготовки чуючих і нечуючих випускників масових шкіл відрізняється. Іноді нечуючі діти вступають до спецшкіл уже після закінчення звичайних навчальних закладів. Там вони проходять ту саму програму вдруге й здобувають належний рівень знань.

«Україна не готова до інклюзії нечуючих дітей», – підсумовує Тетяна Кривко. Тому УТОГ відстоює збереження саме спеціальних шкіл.

Такої самої думки притримується і Михайло Новосецький. Спеціальні школи дозволяють незрячим дітям краще засвоювати інформацію, адже там створено належні умови:

«Не всі категорії дітей з інвалідністю можуть навчатися в інклюзивних класах. Для слабозорих дітей це ще можливо. За умови, що вони матимуть спеціальні підручники, доброзичливого вчителя та однокласників, готових допомогти.

Щодо повністю незрячих дітей, ми виступаємо за спецшколи. Щоб діти з порушеннями зору на дотик відчули те, що бачать зрячі, потрібно багато макетів. Навіть у спецшколах не завжди є все потрібне. У звичайних школах цих макетів немає взагалі».

Реклама

ЗНО

Закон передбачає перелік захворювань, які перешкоджають проходженню зовнішнього незалежного оцінювання. Також для учнів з інвалідністю мають бути створені належні умови в пунктах проведення ЗНО.

У 2018 році організують апробацію технології проведення ЗНО з української мови і літератури, математики, історії України для учнів з порушеннями зору, які використовують у процесі навчання шрифт Брайля. Та наразі ЗНО не повністю враховує специфіку сприйняття інформації такими дітьми: якість перекладу мовою Брайля не завжди висока, як і якість паперу, на якому надруковані матеріали.

manСеред людей з порушеннями зору є незрячі й слабозорі. Незрячі користуються шрифтом Брайля. Слабозорі зберегли певний відсоток зору і працюють зі звичайним текстом, але шрифт має бути більшого розміру. Однак тести для ЗНО будуть друкувати лише в двох видах: шрифтом Брайля і стандартним шрифтом.

Час, відведений на тести, теж працює проти учнів з порушеннями зору. Читання шрифту Брайля забирає більше часу, тож трьох хвилин, щоб опрацювати текст, може бути недостатньо. Особливі складнощі виникають з картами, схемами та малюнками: не все можна пояснити людині, яка не бачить.

Вища освіта

«У шкільному віці діти часто ображають ровесників з інвалідністю. У закладах вищої освіти ситуація інша. Студенти – здебільшого сформовані особистості, ставлення до людей з порушеннями слуху в них значно толерантніше, вони готові допомогти. Тому на рівні вищої освіти інклюзія для людей з порушеннями слуху є доречною», – вважає Тетяна Кривко.

Ряд закладів вищої освіти формують спеціальні групи для нечуючих студентів у супроводі перекладача жестової мови. Серед них: Національна металургійна академія в Дніпрі, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, Київський національний університет технологій та дизайну, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», Київський коледж легкої промисловості, Дніпровський державний коледж технологій та дизайну.

Мало кому з незрячих вдається працевлаштуватися за спеціальністю. Як розповідає Михайло Новосецький, часто незрячі обирають професії навіть без перспективи отримати роботу.

Людям з порушеннями слуху тривалий час «довіряли» лише трудові напрями роботи: швачки, двірника тощо. Тепер поле можливостей для них розширюється, серед нечуючих є науковці, юристи, викладачі, спортсмени, артисти. Важливо не відштовхувати їх, не ховатися за ширмою виправдань у дусі «ми не зрозуміємо одне одного». Спілкуватися з такими людьми простіше, ніж здається на перший погляд.

«Необов’язково ставити біля кожної нечуючої людини перекладача. Головне – бути відкритими до неї. Якщо нечуюча людина бачить, що до неї відкриті й готові зрозуміти, вона зробить все, аби полегшити комунікацію», – запевняє Тетяна Кривко.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus