Не такий страшний ВІЛ, як його малюють

цитата

Уяви, що ти прийшов до університету з бронхітом, і через це від тебе відвернулися всі – друзі, викладачі, навіть батьки. Ти більше не зможеш ходити з ними у кіно, на виставки чи прогулювати пари в їдальні. Ти хворієш, а вони, замість того, щоб годувати тебе апельсинами та підбадьорювати, уникають тебе й бояться. Несправедливо, правда ж? А саме так почуваються ВІЛ-позитивні.

До Міжнародного дня толерантності з ВІЛ-позитивними людьми ми поспілкувалися з 25-річною Юлею, яка вже кілька років живе з цим діагнозом. У минулому вона – відмінниця, наркозалежна відмінниця. У майбутньому – щаслива й успішна жінка. Про теперішнє – судіть з її слів.

Once upon a time…

…мої батьки розлучилися. Я була ще зовсім маленькою. Тато пішов, я його практично не пам’ятаю, а мама змушена була сама виховувати нас із братом. Із грошима було сутужно – часто ми не мали навіть що їсти. Тому у 13 років мені довелося піти на роботу, щоб забезпечити хоча б себе.

Я завжди гарно вчилася. Із задоволенням відвідувала музичну, художню школи, займалася спортом. Коли мої подруги почали зустрічатися з хлопцями, ходити на дискотеки, в мене лише з’являлися нові комплекси – щодо зовнішності, нестачі грошей, відсутності повноцінної сім’ї.

В університеті я провчилася лише рік. Далі було нічим платити за навчання. Мама пішла в запій. Я закинула науку, знайшла нову компанію та почала палити. Потім підсіла на таблетки «Трамадол» (наркотичний препарат – ред.). Мені здавалося, що вони роблять мене впевненішою – я забувала про комплекси і страхи, ставала нахабнішою. Якщо спочатку я працювала, щоб хоч якось себе забезпечувати, то згодом всі гроші почала віддавати на наркотики.

У моєму житті з’явилося багато чоловіків. Дуже багато. Я могла зустрічатися одночасно з 4-5 хлопцями. Коли людина залежна, їй треба гроші. Чоловіки для мене були способом вирішення цієї проблеми. У мене було дві вагітності. Два аборти.

цитатаОдин із моїх партнерів запропонував мені спробувати «Винт» (вулична назва саморобних синтетичних наркотиків – ред.). Зазвичай ним колються. Але я його просто пила разом зі своїми таблетками. Тоді мені було 20 – все було цікаво, все хотілося спробувати.

Реклама

І мене понесло

Наркотичне похмілля та ломки стали нестерпними. Я вже не могла нічого робити доти, доки не прийму дозу. Почала купувати наркотики вже не для того, щоб було добре, а щоби не ставало погано. Були періоди, коли хотілося відкрити вікно і просто скочити вниз. Я втомилася від усього, але зав’язати не могла.

Через півроку я почала погано почуватися – слабкість, постійна температура. Я дуже схудла, зблідла, стала невротичною. Психічний стан погіршувався з кожним днем. Ці зміни було легко помітити. Лікарі ніяк не могли зрозуміти, що зі мною. Вони навіть запропонували здати тест на ВІЛ. Я була «здоровою».

цитатаОдного дня в мене пожовтіли білки очей. Перед тим кілька днів не могла нічого їсти й пити. Відчувала постійну нудоту. У лікарні поставили діагноз – гепатит B. Мені запропонували ще раз здати тест на ВІЛ. Здала. У результатах аналізу значилося – «ВІЛ-позитивна».

Життя у статусі «людина з ВІЛ»

Спершу злетіли всі мої моральні принципи. Я відчувала злість і відразу до себе, ненавиділа всіх. Почала вживати ще більше. Мене понесло на самісіньке дно. Дітей немає, сім’ї немає, здоров’я немає. Навіщо берегти себе?

Психологи переконували: «Люди з ВІЛ живуть, народжують здорових дітей. Чим раніше дізнаєшся про свій статус, тим краще. Адже можна навчитися контролювати своє здоров’я». У відповідь я лише відгавкувалася.

Якось мені до рук потрапила візитка соціального проекту «Україна без наркотиків». Його волонтери проводять профілактичні роботи серед молоді та надають допомогу людям, які живуть з ВІЛ/СНІД. У той час я відчувала шалену втому від наркотиків, гепатиту, свого статусу. Я прийшла до одного з центрів ресоціалізації (процес відновлення раніше порушених або втрачених якостей особистості – ред.) та попросила допомоги.

На групових зібраннях центру я бачила, як люди змінюються. До мене прийшло усвідомлення того, що я народилася не для того, щоб убивати себе, спати із хтозна- ким і збирати колекцію хвороб. Ту внутрішню порожнечу, яку звикла забивати наркотиками, я заповнила вірою в Бога і любов’ю до своїх ближніх.

Реінкарнація

Я кардинально змінила своє життя – перестала колотися, пішла на зниження дози таблеток, порвала зв’язки зі старою компанією, змінила номери телефону, заблокувала всі соцмережі. Було тяжко. Часто минуле хотіло наздогнати мене. Але я розуміла, що не можна повертатися туди, де була. Там немає нічого хорошого. На щастя, Бог дав сил втриматися. Тепер я нормально сплю і вже рік не вживаю.

Можна вбивати себе, а можна жити. Я вибрала останнє. Нині я працюю, розвиваюся, вчу іноземні мови, ходжу на різні курси. Життя насичене, я постійно зайнята. Про минуле життя не хочеться думати. До того ж тепер у мене на це нема часу.

Долати перешкоди без наркотиків

Нещодавно у мене виявили гепатит С. Ця новина збила мене з ніг. Що ж таке? Долаєш одні труднощі з надією, що нарешті стане трохи легше, а з’являються інші. Тоді так хотілося закурити. Але хіба цигарка вирішить мої проблеми? Вона лише підсилить її. У скрутні хвилини треба просто заспокоїтися, видихнути і подзвонити знайомим (бажано мудрішим, ніж ти).

Коли всередині все накипає, я телефоную друзям. Спілкування допомагає подолати труднощі. Я часто приходжу в центр «Україна без наркотиків». Просто молюся.

цитатаУ день, коли я вперше вийшла з центру ЛЖВ, я йшла і думала: «Що далі? З чоловіками спати не можна. Колотися та вживати таблетки теж. Пити – погано. Палити – теж. На дискотеку не можна. Що ж тоді я буду робити?» І тоді до мене дійшло, що на вулиці сонце, навколо квіти, чисте блакитне небо… і в мене немає ломки. Мені нічого не болить! Я жива. Навколо мене все має свій колір, смак і запах. А раніше цього я просто не помічала.

Фото: stock-up.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus