Гіперопіка: як не дати батькам зруйнувати твоє життя

kid2

Стосунки батьків та дітей нерідко мають складнощі через різні причини: неоднакове світобачення, різницю поколінь, а ще – через надмірну опіку. Якщо ти більше не хочеш звітувати про надягнуту шапку, обід в університеті чи навіть на роботі або ж про свій вільний час, то ми розповімо, як з цим упоратися.

Що таке гіперопіка?

Гіперопіка або гіперпротекція – один зі стилів виховання. Основною ознакою є надмірне піклування батьків про своє чадо, бажання вберегти його від усіх мислимих та немислимих небезпек, максимально полегшити життя. Звісно, хвилюватися за долю дитини природно, намагатися допомогти – теж. Але є велика різниця між участю батьків у твоєму житті (що добре) і гіперопікою (що погано).

Дотримуватися золотої середини виходить не завжди. Для батьків, які приділяють надто велику увагу проблемам і труднощам, з якими стикається їхнє дитятко, навіть існує спеціальний термін – helicopter parents (від англ. helicopter – гелікоптер; parents – батьки). Такі батьки «літають» над своїми діточками, наче ті гелікоптери, наглядають за ними та усувають можливі труднощі на їхньому шляху, а разом з тим і контролюють дитину. Є привід задуматися, якщо твої батьки:

Створюють тобі «тепличні умови». Намагаються запобігти всім помилкам у твоєму житті, навіть якщо лише вони вважають певну дію помилковою. Але навіть коли це справді так, негативний досвід – невід’ємна частина особистісного росту. Коли батьки перегинають палицю з порадами і не дають приймати власні рішення, це позбавляє тебе досвіду.

kid4Стежать за тобою. Або контролюють кожен крок. Їм конче потрібно знати, де ти, що ти, з ким ти. Коли все обмежується одним дзвінком на день, це одне. А от якщо розмови з батьками нагадують звітування і в кінці не вистачає лише команди «вільно», це інша справа.

Вирішують твої конфлікти в університеті або навіть в особистих стосунках. Причому ти для них апріорі невинна сторона. Взагалі без варіантів.

Досі намагаються допомагати з домашніми завданнями чи підготовкою до університетських занять. Звісно, ми не заперечуємо того факту, що хтось із твоїх батьків може розбиратися в хімії, яку ти вивчаєш у виші. Але якщо ця допомога надається з позиції «ти ж самостійно не впораєшся», це привід для тривоги.

Допомагають шукати роботу. Або супроводжують тебе на співбесіду. Або взагалі приходять із твоїм резюме і намагаються переконати роботодавця взяти тебе. Не смійся, такі випадки дійсно мали місце. І роботодавці від таких піклувальників не в захваті.

Не розділяють з тобою домашніх обов’язків. Готують тобі їжу, прибирають за тебе кімнату, вигулюють твого собаку. Дорослі люди самі вміють прати свій одяг, готувати їсти й прибирати у своїй оселі. Може тобі гіперопіка в цьому питанні й подобається, але ж ти не можеш жити з батьками вічно.

kid1

Реклама

Чому це погано?

Батьківська турбота і прагнення забезпечити своїй дитині ідеальні умови – це чудово. У віці до трьох років це по-особливому важливо. Але коли з тебе здмухують пил усе життя, така батьківська допомога може обернутися на ведмежу послугу.

У дітей, яких батьки аж занадто опікають, виникають проблеми з незалежністю та самостійністю. Вони відчувають труднощі в спілкуванні з людьми у випадках, коли потрібно діяти в команді, думати про інших, шукати компроміси, брати на себе відповідальність. Це відчутно навіть у спілкуванні з однокурсниками або співмешканцями в гуртожитку.

Тим більше, дослідження показують, що надмірна батьківська турбота негативно впливає на самооцінку та віру у власні сили. Невпевненість у собі та почуття власної безпомічності – ось головні супутники гіперопіки.

Нелегко таким людям і влаштуватися на роботу. Якщо батьки позбавляють необхідного досвіду і можливості вчитися на власних помилках, ти звикаєш, що завжди хтось усе зробить за тебе. Але очевидно, що такі працівники не матимуть попиту.

Однак найбільша небезпека такого піклування в тому, що батьки не вічні.

kid 2У 2008 американські психологи Едвард Десі та Річард Раян представили світові теорію самодетермінації, яка встановила, що кожна людина має три природні психологічні потреби:

  • Потреба в автономії – прагнення відчувати, що твої дії ініціюєш ти, а також самоконтролю поведінки;
  • Потреба в компетентності – бажання мати впевненість у своїх силах і можливість досягти успіху;
  • Потреба піклування – прагнення відчувати турботу і любов.

Інша американська дослідниця, Голлі Шиффрін, вирішила разом з колегами перевірити цю теорію, щоб вивчити вплив батьківської гіперопіки. Виявилося, що надмірна участь батьків у житті дітей негативно впливає на кожен з трьох напрямків. А на додачу ще й спричиняє схильність до депресій, тривогу та знижує рівень задоволеності життям.

Що робити?

Крок #1. З’ясуй причину. Повір, нічого не буває просто так, у тому числі надмірна увага батьків. Поміркуй, чому вони поводяться саме так. Ось декілька варіантів:

  • Бояться невдач. Твоїх невдач. І вважають, що їхня допомога убезпечить тебе від низьких оцінок, невдач чи розчарування в житті.
  • Хочуть дати тобі те, чого не мали самі. Можливо, проблема бере початок не з твого дитинства, а з дитинства твоїх батьків. Якщо дідусі та бабусі приділяли їм недостатньо уваги, цілком можливо, що вони намагаються зробити все, аби тобі не довелося пережити те саме. Щось на зразок суперкомпенсації. Те саме стосується нереалізованих мрій: можливо, комусь із твоїх батьків хотілося професійно займатися спортивними танцями, та замість цього вони змушують тебе відвідувати 5 тренувань на тиждень.
  • Не можуть змиритися. З тим, що ти не мала дитина і більше не потребуєш їхньої допомоги, як це було раніше. Крім того, вони відчувають себе потрібними і… молодими, коли допомагають тобі. Бо, коли дитина виросла, це також означає, що вони стали старшими.
  • Звикли. Батьки виховували й піклувалися про тебе протягом тривалого часу і тепер їм важко «відпустити» тебе.

kid3Крок #2. Не чекай. Гарну пораду дітям, яким «пощастило» мати надто турботливих батьків, дала спеціалістка з клінічної психології, експертка в галузі батьківства Венді Моґел:

«Вони не повинні чекати, доки зміняться їхні батьки, перш ніж змінитися самим. Фактично, перекладати всю провину на батьків і не брати на себе жодних зобов’язань означає позбавляти себе свободи і незалежності, яких вони так прагнуть».

«Ваші батьки, швидше за все, не прокидаються вранці з розумінням того, якою помилковою була їхня стратегія виховання. Ці люди робили все від них залежне, і вони навряд чи хочуть щось змінювати. Для них усе добре».

Крок #3. Не мовчи. Твої батьки не екстрасенси і думок читати не можуть. Розкажи їм про свої почуття, коли вони роблять або говорять таке, що тобі не подобається. Скористайся моментом, коли вкотре почуєш від батьків лекцію, що починається фразою: «Нам здається, ти повинен…» Дай їм знати, що надмірний контроль пригнічує тебе і не дає можливості розвиватися.

Крок 4. Поясни. Замість того, щоб бурмотіти собі під ніс: «Ну чому ти завжди це робиш?» – чітко поясни, що саме тобі не подобається і чому. Наприклад, ти можеш сказати: «Я відчуваю безпомічність, бо ти завжди вирішуєш мої проблеми». Разом з тим уникай одних тільки звинувачень на їхню адресу, спробуй запропонувати їм іншу модель поведінки. Попроси більше свободи та довіри, скажи, що якби замість контролю вони давали тобі підтримку, то ваші стосунки були б кращі.

Крок 5. Окресли межі. Разом ви маєте вирішити, в яких питаннях допомога батьків буде необхідна та доречна, а в яких ні. Наприклад, можеш сказати, що хочеш самостійно готувати їсти, але неодмінно запитаєш їх, коли виникне потреба. Вони хочуть почуватися важливими, тому ще один лайфхак – довіряти батькам вирішення незначних питань. Питай у них порад щодо дрібниць: як пришити ґудзика, як вивести пляму від кетчупу, як обрати теплу ковдру для ліжка. Їм буде приємно, що вони потрібні тобі й можуть ділитися досвідом.

Крок 6. Доведи. Покажи, що ти можеш дати собі раду. Вирішуй свої проблеми та розповідай про те, як тобі це вдалося. Хай вони знають, що навіть без їхньої щосекундної допомоги ти можеш упоратися.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus