Євгенія Драч: «Я не врятую світ, але роблю те, що можу»

drach1 (1)

Волонтерка притулку для тварин «Сіріус», проекту «Котоярмарок», фонду Tabletochki і просто чудова спеціалістка з фотографії Євгенія Драч розповіла про досвід, який потрібен кожному.

Про початок волонтерства

Із самого малку я допомагала тваринам і ніколи не виділяла цього: лише потім дізналася, що це називається «волонтерством». А тепер я далі працюю фотографуючи, як і до того. Я знаю, що можу знімати, знаю, що це можна використати на благо. Тому, по суті, я просто виконую роботу і цю ж роботу роблю безкоштовно для допомоги комусь.

Волонтерство затягує, коли бачиш, що змінюєш світ. Переповнюєшся відчуттям ейфорії, і це викликає залежність, бо такого хочеться дедалі більше. Наприклад, торік на мій день народження я збирала кошти на благодійність і зареєструвалась на сайті, де бачиш лічильник із сумою поповнення. Тоді я хотіла зібрати 50 тисяч гривень, а вийшло навіть більше, тож цього року я хотіла зібрати вже 100 тисяч. І хоча вийшло близько 80, я засмутилася, що не змогла досягнути цієї планки. Безумовно, це немало, і ці гроші допомогли, але завжди хочеться більшого.

Приємно, що ми зібрали таку суму при середньому платежі 100-200 гривень. У нас є стереотип, що коли ти можеш дати лише 10 гривень, то краще не давати, мовляв, що вони вирішать, коли на лікування потрібен мільйон. Але він складений з таких-от десятків гривень, і кожен переказ важливий.

Ще ціную досвід спілкування й відчуття, що можу бути корисною. Я набуваю величезних знань і досвіду, які корисні в будь-якій організації. Тобто питання менеджменту, використання ресурсів, прийняття рішень всюди одинакові. Припустимо, мені ліньки розбиратися у фінансах, але якщо я розумію, що від цього залежить чиєсь життя, то розберусь. У благодійності багато талановитих людей, які готові ділитися своїми вміннями, а ці навички потім можна використати.

drach4

Про Tabletochki та віддачу

«Офіційно» у волонтерство я прийшла завдяки фонду Tabletochki та його засновниці Ользі Кудиненко. Мені здається, що кожен, хто знайомиться з Олею, рано чи пізно починає допомагати фонду, бо вона навчає, що допомагати – це просто і весело. Я знала, що в них розвинена сторінка у «Фейсбуку», однак фонд не мав сторінки в «Інстаграмі». Тому я запропонувала Олі, щоб це безкоштовно робила я, мовляв, гірше ж точно не зроблю. Вона засумнівалася, що з цього взагалі щось вийде, бо «Інстаграм» – це про веселі зображення, а Tabletochki – про онкохворих дітей. Утім, я спробувала і так прийшла в команду.

Спочатку я вела сторінку, поступово залучаючись до роботи фонду. Я зустрічала напрями, які мені більш-менш подобались, а потім у фонді почала виділятися паліативна допомога. Я зацікавилася такою допомогою, бо в моєї сім’ї були смертельно хворі. Особистий досвід завжди допомагає глибше пройнятися й захотіти щось робити.

Мене цікавить цей напрямок, бо я можу поліпшити якість життя дитині, яка не зможе стати здоровою, хоч і знаю, що щасливого кінця не буде. Паліатив для мене – це сфера максимальної гуманності й людяності. Навіть якщо дитина не проживе довгого життя, це не означає, що на неї варто забити. Для людини, що помирає, і для її сім’ї важливий кожен день і кожна година. У паліативі кажуть: «Ніхто не знає, коли помре, і ніхто не знає, скільки проживе». Людина жива, і це означає, що вона повинна жити добре.

Головний принцип волонтерської діяльності: роби добро і кидай його у воду. Ти обов’язково отримаєш віддачу, але не чекай, що це буде конкретна здорова дитина, яка прийде до тебе, обійме й подарує листівку. Може статися так, що на дитину зібрали гроші й відправили її на лікування, але трапляється рецидив. Тут варто розуміти: те, що ти робиш, – це шанс для дитини. Без тебе його не було б узагалі.

Інколи ти одягаєшся клоуном і йдеш до дітей у лікарню, і коли бачиш, як вони сміються, – це велика віддача. Проте буває допомога, коли нема такого контакту, наприклад, потрібно працювати з рахунками благодійного фонду, але без цього ніяк.

drach3 (1)

Про волонтерство, благодійність і ставлення до хворих дітей

Тепер я бачу суттєві зрушення в діяльності волонтерів і фондів загалом, а фонду Tabletochki – особливо. Він росте і стає стандартом благодійності не тільки у сфері дитячої онкології, а й у благодійності взагалі: звітність, прозорість, адекватна комунікація, креативність у методах збору грошей. Та великий рух спостерігається загалом у волонтерстві.

Після Майдану трапився вибух: люди почали волонтерити набагато більше, і волонтерство переросло з емоційного в професійне. Тепер воно далі зростає, і чим краще розвивається країна, тим більше людей хочуть безкоштовно виділяти час на допомогу іншим. Поки ця діяльність у новинку. Ще 10 років тому не було зрозуміло, хто такий волонтер, хоча за кордоном це частина життя для більшості людей. Вони розуміють, що роблять внесок у себе, у свою країну і самі ж будуть цим користуватися. У нас із цим проблеми, бо іноді думаєш: «Навіщо мені робити внесок? Я зараз висаджу дерево, і його потім зрубають або побудують на його місці будинок». Проте це все означає, що потрібно робити ще й так, щоб не будували на тому місці будинку, і над цим теж працюють активісти. Я бачу прекрасні перспективи й вірю, що в нас усе буде добре.

Ті ж Tabletochki співпрацюють із владою на рівні законодавства, міністерств. Вони розуміють, що лікувати й відправляти за кордон можна вічно, але лікувати дітей тут буде набагато дешевше. Однак поки що в Україні врятувати часто нема змоги, бо та сама пересадка кісткового мозку від тих, хто не є родичами, у нас неможлива. Фонд працює над такими проблемами системно: це, звичайно, не швидко, але рух у цьому є.

Також важливо не просто змінювати закони, а й щоб з боку суспільства була підтримка. Потрібен запит на цей закон. Кілька спеціалістів з фонду їздили в Англію на екскурсію місцевими хосписами, де навіть у невеличких містечках чи на кілька таких населених пунктів є свій заклад цього типу. У них суспільство саме розуміє, що одна сім’я не може впоратися: це дорого, потрібне спеціальне обладнання та персонал. Tabletochki поглянули на цей досвід, а тепер розповідають про нього і прагнуть рухатися в цьому напрямку.

Держава не може фінансувати лікування на 100%. В Америці, де є страхова медицина, збирають гроші на лікування дітей так, як і в нас, але вони лікують дітей на своїй території, і це виходить у рази дешевше. Виходить, що вони можуть допомогти більшій кількості дітей.

У той самий час ми маємо проблеми із ставленням до онкології й до паліативних пацієнтів, бо є люди, які кажуть: «Нащо витрачати стільки грошей на лікування дитини? Ви ще молоді, ви ще народите». Так говорять переважно люди, які вважають, що самі ніколи не захворіють. Вони їстимуть часник, зелені яблука і все в них буде добре, а раком хворіють люди, які «негативно мислять». Ніякий закон нема сенсу писати, якщо люди так думають. Спочатку потрібно пояснити їм, що коли захворіють їхні діти, то вони захочуть їх лікувати, вони не скажуть собі: «У мене троє, середній захворів, зате двоє залишаться».

drach2

Про складнощі

Волонтерство – цілком непередбачуваний перепад «поганого-доброго». Завжди є ризик вигорання через велику кількість спілкування. Сюди йдуть по емоції, однак працювати слід раціонально.

Часто перепрацьовуєш, береш на себе забагато відповідальності, починаєш себе в чомусь звинувачувати, коли щось не виходить. Якщо працюєш у корпораціях, то невдачі теж даються важко, але у крайньому разі тебе просто звільнять, ніхто не помре. А у волонтерстві, яке пов’язане з допомогою хворим, через помилки хтось дійсно може померти. Або буває, що ти дуже сильно хочеш допомогти, але не виходить і одразу лізуть думки: «Я старалася, усе зробила правильно, а дитина все одно померла. Ми роздобули ліки, зібрали кошти, а це все одно сталось».

Ми не можемо бути впевнені, що завжди зможемо допомогти, тому вихід такий: максимально ефективно використовувати свій час і ресурси. Потрібно викладатися на 100%, але не забивати на своє життя. Інакше віддаєш себе повністю, а залишишся ні з чим і підеш із цієї сфери просто тому, що вигориш. Щоб багато віддавати, слід багато мати. Окрім того, я рекомендую залучати інших людей, бо без помічників ти не впораєшся. Краще нехай це буде 100 людей, які витрачають по 10 хвилин щодня, ніж одна людина, яка витрачає весь свій час.

Про головну причину волонтерства

Проблеми для мене – це головна мотивація до справ. Мене цікавлять складні сфери, у яких я можу себе реалізувати і я бачу, що моя діяльність має результат. Можливо, не такий великий, як хотілося б, бо я не врятую світ, але стараюсь робити те, що в моїх силах.

Усі ми є частиною системи. Ти стоїш у парку з асфальтованою дорогою. У тебе є метро, яким можеш їздити. У тебе є щеплення від усіх страшних хвороб. Якщо захворієш, тебе полікують у лікарні. Це все дано тобі за фактом народження, але насправді це результат праці попередніх і сучасних поколінь. Усі люди роблять внесок у систему. Потім із цієї системи люди отримують потрібне і живуть. Неправильно жити, просто пожираючи те, що тобі дається. Життя повинне мати сенс і для інших людей, бо зрештою це все повертається тобі ж.

Якщо ти системно вирішуєш питання, усе одно – кажучи про той самий рак, про ту саму медицину – рано чи пізно це буде потрібно усім людям. Або, наприклад, ти допомогла вилікувати дитину від раку. Можливо, ця дитина, коли виросте, допоможе тобі чи заснує фонд з допомоги біженцям, до яких за довгі роки належатиме хтось важливий тобі. Тобто це все працює цілком симетрично. Мені здається, що суть людського життя в тому, щоб створювати кращий світ.

drach5

Порада для тих, хто хоче стати волонтером

Людям, які не знають, із чого почати, раджу знайти когось зі знайомих, хто вже волонтерить. Тут добре допомагають соціальні мережі. Напишіть, що ви вмієте робити або чого не вмієте, але хочете спробувати. Можна попросити знайомих про це розповісти й обрати щось близьке. Кожна людина має щось близьке для себе: тварини, природа, правозахисна діяльність, діти, дорослі, люди похилого віку або люди з інвалідністю. Це також може бути рівень підвищення комфорту життя в місті: будівництво парків чи дитячих майданчиків.

Є дуже багато крутих міжнародних програм. Можна поїхати в Африку рятувати носорогів або китів, тобі навіть можуть за це платити. Це дуже класно для молодих людей, які мають можливість поїхати кудись на місяць. Таких програм багато, просто слід поцікавитися ними в тих, хто вже такі програми проходив.

Про те, як правильно прийти у волонтерство

Щоб в Україні більше звертали увагу на важливість волонтерства, слід просто розповідати про це. У людей є велике бажання допомагати, однак вони не знають як, а якщо ти не знаєш як, то можеш працювати неефективно чи навіть нашкодити. Круто, коли людина може сама прийти й сказати: «Я хочу волонтерити. Мене цікавить те і те». Працівники фонду не можуть витрачати багато часу на те, щоб виховувати волонтерів: це теж робота.

Робота з дітьми має свою специфіку, і людину потрібно до цього підготувати. Багатьом здається: «Я є! Беріть мене й використовуйте». Але не дивуйтеся, коли вас просять щось зробити – підготуватися, повчити, докласти зі свого боку якесь додаткове зусилля. Це потрібно для того, щоб не витратити даремно ваш же час. Він не повинен іти в нікуди, а має бути корисним.

Фото: сторінка Євгенії у Facebook.

Текст опубліковано у межах співпраці з Ukrainian Volunteer Service.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus