Екзистенціальна криза по-студентськи

хлопець

Дозволь сказати одну банальну річ: ми постійно знаходимося під чиїмось впливом. «Пфф, – можеш відповісти ти. – Я не дивлюся телевізор ще зі школи, не ведусь на всі ці модні бренди й гаджети. На мене неможливо вплинути, я самодостатній, незалежний (і дуже симпатичний) член суспільства».

Повір, я згодна, але говорю про дещо зовсім інше. Зізнайся, маєш акаунт у Фейсбуці чи (та) Інстаграмі? Їх стрічка новин так і волає «стань альтернативною моделлю! Ні, стоп – фотографом. Ой, зажди. Давай-таки заведемо фітнес-блог».

Ти навчаєшся в університеті й усі – від викладача соціології громадської думки (а ти взагалі IT-шник) до привітної бабусі-гардеробниці стверджують: ти маєш стати провідним спеціалістом. Саме в їх професійній діяльності. У той ж час бабуся й мама збоку шепочуть: «а може варто знайти хлопця\дівчину?».

Всі хочуть від нас різного, через це ми не думаємо про те, чого прагнемо насправді й у результаті маємо десять акаунтів у соціальних мережах, вісімнадцять стартапів на різних стадіях розробки, завантажений Тіндер і опущені руки.

І ось тут настає час використати словосполучення, написання якого я спеціально гуглила – екзистенціальна криза, тобто стан тривоги, відчуття глибокого психологічного дискомфорту у питаннях про сенс існування (окей, визначення я теж підглянула). Але хіба це не схоже на те, що ми час від часу переживаємо? Я навіть склала невеликий список джерел, що, як на мене, лише поглиблюють цей стан тривоги, відчуття глибокого психологічного дискомфорту… Стоп, давай зведемо це все до одного слова. Нам стрьомно. Просто стрьомно.

Соціальні мережі

Я вже казала: щоразу, як ти починаєш гортати стрічку новин у Фейсбуці чи Інстаграмі, на тебе звалюється купа нової інформації. Ось Свєтка, з якою в старших класах ти змагалась за увагу симпатичного вчителя фізкультури, відкрила власну справу й тепер випікає капкейки, поливає торти дзеркальною глазур’ю й виглядає цілком щасливою. От Павлик, який з першого по третій клас дуже любив їсти свої шмарклі, створив власний тревел-блог і зараз бігає наввипередки з гірськими козами десь у Непалі.

…а ти бігаєш хіба що від свого дипломного керівника, відшкрябуєш пригорілу яєчню зі сковороди й не розумієш, за що ж братися спочатку. Вирушити в подорож, а потім випікати тістечка? Чи зібрати трохи грошей із торгівлі капкейками на квиток до Тибету?

хлопець (2)

Реклама

Онлайн-курси

Не зрозумій мене неправильно: я повністю згодна з тим, що масові онлайн-курси – це прекрасний винахід, який змінить освіту на краще. Втім, те багатство вибору, яке пропонує нам та ж Coursera, може добряче збити з пантелику.

Особисто я намагалася пройти купу різноманітних курсів: від китайського політичного устрою до лекцій з релігієзнавства. Ключове слово тут – намагалася, адже дуже важко визначити, що дійсно твоє й чого ти хочеш, якщо на електронну пошту практично щодня приходять нові заманливі пропозиції (веб-програмування! А чому б і ні?).

Ми самі

Ти колись чув про теорію поколінь? Ну, всі ці X, Y, Z. Ми належимо до покоління Y (1983-2003 рр.) – це люди, які мають дещо інше уявлення про успішність. Їм не хочеться починати з найнижчих щаблів кар’єрної драбини (я сподіваюсь, таке словосполучення взагалі існує), покоління Y прагне отримати все й одразу.

Крім цього, представникам Y властива тяга до максимальної інформованості й професіоналізму відразу в кількох різних областях (тепер ти розумієш, чому я наїхала на онлайн-курси?). Через це я намагалася зміксувати китайську політологію з релігійними уявленнями Месопотамії, тому я підписуюся на черговий курс з веб-програмування, а потім його кидаю.

Можливості

Світ навколо дає нам надто багато можливостей (що добре), але ми намагаємося вхопити надто багато й потім залишаємося ні з чим. Ну практично ні з чим – екзистенціальна криза нікуди не зникає! Люди навколо намагаються дати корисну пораду й повернути нас у правильному (як їм здається) напрямку, але це не завжди йде на користь. Знову ж-таки: всі радять різне й через це ми просто не встигаємо зупинитися й подумати. Просто подумати.

кава

…подумати про що?

Давай спробуємо абстрагуватися від тортів, подорожей, курсів і порадників. Замислись: а чого хочеш ти? Не лякайся, якщо перший варіант виявиться «я не знаю» чи «нічого», це абсолютно нормально. Я не надто люблю повторювати банальні речі, але дуже важко знайти себе з першого разу. Втім, маю для тебе три поради:

1. Те, що подобається іншим, необов’язково підійде тобі.

Не всі зобов’язані бути блогерами, щотижня жити в новому місті, чи засновувати власний стартап. Якщо тобі подобається сидіти в затишному офісі й стукати по комп’ютерних клавішах – займайся цим. Такий вид діяльності не кращий/гірший, більш/менш захопливий, він просто твій. І якщо ти насолоджуєшся ним, то яка різниця, що твої пости в Фейсбуці не такі яскраві й залайкані?

2. Не бійся пробувати щось нове.

Знову ж-таки, я жалілася на онлайн-курси й те, як вони можуть збивати з пантелику. Втім, у цієї медалі є й інша сторона – цілком можливо, що після мільярда незакінчених курсів ти випадково натрапиш на нього. Того єдиного. Той, якому захочеш присвятити життя.

Крім цього, не бійся працювати й змінювати робоче місце. Особисто я починала свою успішну (не дуже) кар’єру в якості рекламіста й кинула цю невдячну справу через два тижні. Тепер я працюю журналістом, поки що цілком задоволена, але не виключаю, що в майбутньому мене може потягнути на щось геть інше. Мораль тут одна: поки ти молодий і перспективний, шукай себе. Бо коли, як не зараз?

3. Прислуховуйся до порад, але завжди став собі одне запитання.

…і це запитання «а хто буде жити моїм життям?». Тільки ти. Вважай це своєрідним фільтром, через який треба пропускати будь-які, навіть найлогічніші поради. «Тобі потрібен диплом економіста!» – скаже бабуся. Чемно відповідай «дякую за пораду», але одразу ж подумай, чи вписується цей диплом і чотири роки страждань задля його здобуття в твої мрії та цілі.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus