Чому диплом не допомагає знайти роботу?

studway_inforg

У нас існує невтішна тенденція: 65% українців, які працюють за спеціальністю, хочуть змінити професію. При цьому 32% українців узагалі не працювали за спеціальністю, а 15% – мали такий досвід, однак змінили роботу. Тобто майже половина жителів України не знайшла собі місця в професії, яку опановувала в університеті. З чим це пов’язано та як можна вирішити проблему? Шукаємо відповіді разом. Для абітурієнтів ця стаття – саме те, що лікар прописав.

Профорієнтація – не страшно і не боляче

Якщо в Україні майже половина населення працює не за спеціальністю, то в Німеччині – лише 10%. Різниця п’ятикратна – чому? Одна з причин – необізнаність українських абітурієнтів при вступі у виш. За кілька років навчання вони зі здивуванням виявляють, що обрана професія – нецікава, не відповідає сподіванням чи просто не принесе очікуваного доходу (21% опитаних не працюють за спеціальністю, бо вона їм не подобається, 43% – через низьку заробітну плату).

Нічого дивного. В Україні існує величезний попит на неякісну освіту. Достатньо переглянути у соцмережах, як люди обирають університет: «легко вступити», «вмовили родичі», «після школи потрібно кудись податися», «необхідно отримати диплом»…

Корінь зла закладений ще у школі. Це – відсутність профорієнтації, яка не тільки допомагає школяру обрати професію з урахуванням його здібностей та бажань, але й згідно з потребами ринку праці. Немає сенсу винаходити велосипед, візьмемо до прикладу європейський досвід. У тій же Німеччині в університети вступають у 18-19 років. Останній рік навчання в гімназіях присвячений безпосередньо підготовці до вступу, а учні мають змогу навчатися в спеціалізованих класах і впевнитися, що зробили правильний вибір.

За схожим принципом діє система освіти у Великобританії. З 16 до 18 років учні навчаються за програмою Advanced Level, що складається з 4-5 профільних предметів, яких вимагає обраний ними університет. В Україні ж вищу освіту починають здобувати з 17-ти чи навіть 16-ти, часто обираючи виш навмання.

Орієнтуючись саме на європейський досвід, у нас планують запровадити 12-річну шкільну освіту з 2018 року, а останні класи зробити профільними. Реформа виправдана, тільки важливо враховувати, що сама по собі «12-річка» змінить не багато і не обов’язково у кращу сторону – більших змін потребує система вищої освіти, яка закостеніла у своїй теоретичності.

студент

Реклама

Вимоги ринку VS вища освіта

Вища освіта не бажає порозумітися з вимогами ринку праці – тут виникає головний дисбаланс. В українських ВНЗ ставку роблять на теорію, а навчальні програми банально не відповідають викликам часу і не надають практичних знань. В той час як роботодавець хоче побачити на співбесіді спеціаліста.

В результаті, на першій роботі випускникам доводиться вчитися з нуля за принципом «забудь усе, що вчив в університеті». А головним фактором при прийомі на роботу стає не найменування вишу, а наявність хоча б мінімального досвіду.

Як цю проблему вирішують на Заході? Американська та європейська вища освіта націлені на потреби роботодавців. Західні університети тісно пов’язані з бізнес-середовищем: більшість професорів не тільки викладає, а й працює на спеціальністю. У ВНЗ Швейцарії практика в компаніях-роботодавцях – обов’язковий елемент навчальної програми.

Канадські cо-ор програми надають студенту можливість не тільки пропрацювати під час навчання від 2 до 5 місяців за спеціальністю, а й «зачепитися» і залишитися на постійній основі. Власне, саме завдяки такій програмі 29-річний українець Ростислав Тверитинов отримав роботу в найбільшому канадському банку RBC.

Наявність практики – чудово, наявність техніки для практичних занять – ще краще. Науково-дослідницька інфраструктура в західних вишах включає в себе не тільки сучасне обладнання та лабораторії, але й фінансування. З останнім у нас найгірше. Якщо протягом 2000-2011 рр. наші сусіди підвищували частку витрат на модернізацію вишів (Чехія – до 20%, Польща – до 22%, Литва – до 25%), то Україна – зменшувала у темпі вальсу (з 17% до 4%). Наразі лише 3,5% коштів у державних навчальних закладах витрачається на ремонт чи закупівлю техніки.

student4Частково цю проблему вирішує новий Закон «Про вищу освіту», який дозволяє вишам створювати спецфонди і накопичувати гроші. Проте головна проблема залишається: 40% загальних видатків на українську вищу освіту становлять стипендії, тоді як жодна багата західна країна не може дозволити собі утримувати студентів – стипендії там отримують виключно найкращі.

Тим часом у нас все ще діє радянська практика – усім потроху. Причина – популізм. Молоді люди – важливий електорат для політиків. Влада не ризикне відмінити стипендії і втратити голоси студентів. Тож гроші, які могли б іти на сучасні лабораторії, витрачають на утримання високих рейтингів.

Як результат, випускникам американських та європейських ВНЗ, які тісно співпрацюють з компаніями-роботодавцями і мають у своєму арсеналі сучасні лабораторії, набагато легше знайти роботу, адже перший досвід вони отримують за допомогою навчання, а не всупереч йому.

Як врятувати юриста від «вільної каси»?

36% опитаних, які змінили сферу діяльності, зробили це, бо не змогли знайти роботу за спеціальністю. Що очікувано, адже час не стоїть на місці й професії, які ще 3 роки тому вважалися затребуваними, втрачають попит.

«Прикладом є економічна ситуація в країні за останні 7 років, – пояснює Ігор Мегединюк, колишній Hiring Partner компанії Dentons. – До 2008 року досить популярними були професії юриста, економіста, банківського працівника. Після фінансової кризи 2008 року попит на цих спеціалістів різко скоротився».

Дійсно, на сьогодні ринок банально не може створити пропозицію для нескінченного потоку «білих комірців». У результаті між ними виникає сильна конкуренція, яка призводить до зростання безробіття (46% усіх безробітних – це молодь до 35 років).

Це ще один доказ того, що ринок праці та українські ВНЗ живуть у різних вимірах. Люди продовжують пачками вступати на економічні факультети не тільки через любов до цифр, а й через наявність великої кількості вишів і ще більшої кількості бюджетних місць у них. У той же час абітурієнту, який хоче стати дизайнером одягу чи інтер’єру, маркетологом соціальних мереж, бренд-менеджером чи навіть айтішником, не залишається нічого іншого, як йти закінчувати математичний чи географічний факультети.

Як вилікувати синдром «поліглота-невдахи»За словами професора Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Людмили Шевченко, майже третина ВНЗ України є юридичними чи мають відповідні навчальні підрозділи. Проте вакансій для усіх випускників не вистачає.

«Частину з них Державна служба зайнятості направляє вдруге у виші або навіть училища для повторного навчання за іншою спеціальністю. Решта змушена погоджуватися на першу ліпшу пропозицію роботи. Це відбувається майже в усіх країнах Організації економічного співробітництва та розвитку: ринки праці в Данії, Німеччині, Угорщині й Норвегії найближчим часом очікує дефіцит кваліфікованих інженерів», – пояснює професор.

Система вищої освіти дуже інертна, в жодній країні вона не зможе змінювати перелік факультетів і програм щороку. Все ж і тут є способи впливу. Завдяки Закону «Про вищу освіту», з цього року чим більше заявок на вступ отримає юридичний, економічний чи будь-який інший виш – тим більше бюджетних місць йому нададуть. Метод ефективний, проте не впливає безпосередньо на проблему. Адже школярі без належного інформування продовжать подавати документи на «модні» спеціальності.

Інший спосіб вирішити проблему – запровадити державний рейтинг ВНЗ на основі показників працевлаштування випускників. Німецькі виші, які не гарантують 70% працевлаштованих за профілем випускників, не одержують державної підтримки. Такий рейтинг допоміг би скоротити кількість вишів за рахунок закриття чи злиття аутсайдерів. В будь-якому випадку виші, випускники яких не можуть знайти роботу, повинні бути закриті.

Рожеві окуляри ніхто не вдягає – немає реформи, яка за короткий час змогла б переламати ситуацію досконально. Як мінімум, потрібне підвищення зарплат, особливо для держслужбовців, а його зможе забезпечити лише багаторічний економічний ріст. Проте є достатньо методів на зразок якісної профорієнтації, рейтингів вишів на основі показників працевлаштування, співпраці ВНЗ із роботодавцями тощо, які допомогли б стабільно зменшувати усі ці «65%», «43%», «32%», і врешті довести студентам, що вони не втратили 6 років життя.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus