Антон Марчук про активізм: «Не страшно тільки дурням»

марчук1

Він входить у рейтинг Forbes «30 Under 30 – Europe». Йому 20, він бореться з корупцією, живе у гуртожитку КНУ і любить футбол. У його профілі на ФБ цитата Джона Кеннеді: «Не питайте, що ваша країна може зробити для вас – питайте, що ви можете зробити для своєї країни». Сьогодні говоримо з Антоном Марчуком, студентським активістом нового для України типу.

З чого все починалося

Особисто для мене є чітка точка відліку – у 2013 році я здійснив поїздку країнами Європи. Тоді дивився на життя за кордоном і думав, чому в Україні все інакше, чим же ми відрізняємося. І конкретна відповідь прийшла: наша головна проблема – корупція. З того моменту я вирішив, що хочу щось змінити.

Першим серйозним кроком до антикорупційної діяльності стало волонтерство у громадській організації VoxUkraine. Американець Майк Дуейн реалізував проект Vox Corruption Briefs, я допомагав збирати інформацію і втягнувся. Потім навчався у Відкритому університеті реформ, де дізнався про антикорупційну реформу та доступні всім сучасні антикорупційні інструменти.

Зараз працюю в «Антикорупційному штабі» і маю 3 напрямки діяльності: моніторинг державних закупівель, аналіз е-декларацій та аналіз виконання антикорупційної стратегії – фактично, це дорожня карта антикорупційної реформи в Україні.

«Одного дня завкафедри прийшов до нас на пару і вирішив провести зі мною профілактичну розмову у присутності групи»

Реклама

Тиск в університеті

Я надсилав у КНУ звичайні запити на доступ до публічної інформації. Мене цікавили підозрілі допорогові закупівлі, що проводилися у виші (на той момент Prozorro ще не функціонувало повноцінно). Після кількох подібних запитів мною зацікавилося керівництво вишу. Наскільки мені відомо, був дзвінок до завідувача кафедри країнознавства, на якій я навчаюся. Запитували, хто я, чому ці запити надсилаю.

Одного дня завкафедри прийшов до нас на пару і вирішив провести зі мною профілактичну розмову у присутності групи. Це було у стилі «такий злий і поганий Лещенко тебе підговорив, тобі у 19 років треба футболом і дівчатами цікавитися, а не тендерами і запитами, ай-яй-яй, не треба так». Потім була ще особиста розмова, де він сказав, що у його часи такі активісти потім у КДБ ходили.

Я вирішив не замовчувати про тиск і написав пост на ФБ. Після цього зрозуміли, що, мабуть, такі розмови на мене ніяк не впливають. Адміністрація досі робить вигляд, ніби мене немає і ніякого рейтингу теж немає. Це трохи смішно.

марчук5

Форум за демократію та протекція для активістів

У 2016 році у Страсбурзі під егідою Ради Європи відбувся Світовий форум за демократію. Я був одним з учасників. Трапилося це завдяки щасливому випадку. На форум запросили іншого представника, але він відмовився, натомість запропонував мою кандидатуру. Так я потрапив до Страсбургу.

На форумі обговорювали проблеми корупції і роль студентів у боротьбі з нею. Зокрема я розповідав про НПУ Протест, ШеваПіл, «Чисті виші», систему ProZorro й інші доступні інструменти. Основним питанням став захист активістів.

Не секрет, що тим, хто не боїться відкрито говорити про корупцію, часто погрожують. Тому важливо правильно прописати, а потім ввести у дію механізм захисту таких студентів. Наприклад, зараз в Україні розроблений законопроект про захист викривачів. Було б непогано додати як елемент захисту спеціальне оцінювання для студентів-викривачів, щоб унеможливити тиск зі сторони університету. Самим студентам треба подумати, як спростувати безпідставні звинувачення адміністрації у проплаченості та неіснуючих зв’язках.

Не менш важливо проводити просвітницьку роботу, розповідати, що викривати корупцію – не соромно. Адже саме студенти зараз створюють своєрідний авангард боротьби й активізму.

Але все-таки головна теза: з корупцією треба не боротися, а запобігати їй.

«Чорна бухгалтерія» регіоналів

Найгучніше розслідування за моєї участі – публікація «чорної бухгалтерії» Партії регіонів. Попрацювати над цією темою мені запропонував Сергій Лещенко. Я займався переведенням рукописів в електронний формат, розшифровував почерки, шукав підписантів. Працювати доводилося інтенсивно, було кілька днів, коли я майже цілодобово сидів за документами, ні на що не відволікаючись.

На 22 сторінках касової книги, що були в нашому розпорядженні, ми зафіксували суму у 65 млн доларів – а це ж лише частина, лише окремі тижні одного року.

Одним з найвідоміших фігурантів цього розслідування став Пол Манафорт – минулого року він очолював передвиборчий штаб Дональда Трампа, однак, через скандал з партійною бухгалтерією регіоналів йому довелося залишити цю посаду.

«Рейтинг Forbes показав, що від мене є певні очікування»

Ми опублікували лише ті сторінки, що були у нашому розпорядженні. Значно більший масив даних, більше 800 сторінок, опинився в іншої людини, Віктора Трепака (правознавець, колишній перший заступник голови СБУ – авт.). Він передавав ці матеріали у НАБУ, наявні сторінки їм віддав і Сергій Лещенко.

Детективи НАБУ проводять розслідування, уже оголосили підозру за цим кейсом голові ЦВК Михайлу Охендовському, зараз готують підозру ще одному фігурантові. Насправді, навіть на тих сторінках, з якими я працював, згадуються і депутати, і Центральна виборча комісія, і Конституційний суд, і журналісти та медійники. Тому роботи для НАБУ там вдосталь.

Найцікавіше порівнювати майже нульові офіційні звіти партій і мільйонні суми «чорної бухгалтерії». Сподіваюся, колись видадуть «Енциклопедію української корупції» і ця історія буде одним із розділів. Адже багато корупційних явищ, які можна зустріти у нас – дійсно унікальні.

марчук3

Рейтинг Forbes

До рейтингу може потрапити той, кого подають у заявці на сайті Forbes. Такі заявки не вимагають імені подавача, тому я навряд чи дізнаюся, чиєю була ініціатива номінувати мене.

Заявки подавали у вересні, а у листопаді зі мною зв’язалася журналістка Forbes, щоб уточнити деталі біографії. На початку січня дізнався, що потрапив до півфіналу.
А найприємніший момент був 16 січня. У той день мав бути іспит. О 4 ранку прокинувся від звуку сповіщення – маю звичку не вимикати звук на телефоні. Прочитав листа на пошті про те, що потрапив до рейтингу – більше вже не міг заснути.

Не скажу, що це було аж такою несподіванкою. Я щось «запідозрив», коли попросили моє фото. Але все одно це було дуже приємно.

Думаю, це аванс. Тепер відчуваю дуже велику відповідальність, адже цей рейтинг показав, що від мене є певні очікування, і важливо їх виправдати. Не вважаю це перемогою для себе, адже важливий результат для суспільства, а не потрапляння когось одного до списку.

«За кордоном я отримаю чудові знання, але втрачу практику в українському громадському секторі»

Про повсякденне життя

Самостійним я став років у 13-14, саме тоді переїхав до Харкова на навчання у нову школу і по 5-6 днів на тиждень жив у гуртожитку, тому можна сказати, що від батьків відійшов рано. Тоді ж почав приймати серйозні рішення, наслідком яких і стала моя діяльність.

Пощастило, що моє оточення мене підтримує і розуміє. Я вже згадував, завкафедри піклується про те, щоб я дівчатами і футболом цікавився, а я якраз цим і цікавлюся – вільного часу, щоправда, мало.

Іноді доводиться і поспати менше, і працювати у мінус навчанню, але справа того варта. Незважаючи на насичений графік, профдеформації немає. Та й життя не дуже змінилося, якщо чесно. Так само живу у гуртожитку, так само ходжу на пари – тільки з журналістами мало не щодня спілкуюся, а більш суттєвих змін нема.

марчук 5

Про освіту

У дитинстві, як тільки дізнавався про нову професію, відразу ж хотів її освоїти – це років у 4-5 було. Потім був період з різними секціями і гуртками, а тоді я зрозумів, що хочу працювати у сфері міжнародних відносин. Зараз бачу, що моє сприйняття цього фаху було дещо ілюзорним.

Скоро закінчую бакалаврат і планую вступати на магістратуру. На першому курсі був eпевнений у рішенні продовжити навчання за кордоном. А зараз ставлюся до цього інакше. Так, якщо я поїду, то матиму вдосталь часу на навчання й отримаю чудові знання. Але я розумію, що втрачу практику в українському громадському секторі. А саме це дає унікальний досвід, який дозволяє зрозуміти механізми роботи зсередини. Тому розглядаю і варіант, щоб залишитися тут.

В еміграції я вбачаю своєрідну слабкість, втечу, ти ніби опускаєш руки і визнаєш, що нічого змінити у цій країні не зможеш.

Як почати щось змінювати

За останні кілька років кількість студентських організацій виросла, з’явилися нові ініціативи. Але важливо, щоб кількість переходила у якість, щоб зростав рівень професіоналізму. Наразі майже все сконцентровано у Києві, а треба, щоб регіони підключалися, адже потенціал для розвитку є.

Ще одна тенденція – кількість активістів у КНУ зменшується, студенти бояться тиску зі сторони адміністрації, адже є свідками кількох гучних відрахувань як демонстрації того, що чекає на активістів. Я розумію, що страшно. Не страшно тільки дурням. Але треба, щоб критична кількість людей, здатних вийти під стіни свого університету і відкрито заговорити про проблеми, збільшувалася.

Почати щось змінювати зараз неважко, насправді. Заходиш на ФБ, знаходиш тренінг по антикорупційній діяльності чи пов’язаній з реформами – і це вже початок. А результатом буде не тільки якась аналітика від профспільноти, а відчуття змін у суспільстві.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus