Андрій Мелешевич: бути «могилянцем»

мелешевич6

У рамках проекту «Топ-менеджмент освіти» продовжуємо серію інтерв’ю із ключовими особами українського освітнього життя. Сьогоднішній гість – Андрій Мелешевич, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», заслужений юрист України. Ми дізналися про те, що Андрій Мелешевич був одним із співаторів нового Закону «Про вищу освіту» і є першим ректором, якого обрали за цим законом. Переконалися в тому, що Могилянка не тільки найкращий гуманітарний виш країни, а ще й посідає перше місце серед ВНЗ для здобуття освіти в ІТ-галузі. Поговорили про особливу атмосферу академії, її цінності і про те, що означає бути «могилянцем»..

Коротка довідка:

  • 1984 р. Отримав диплом спеціаліста з відзнакою на юридичному факультеті КДУ ім. Т. Г. Шевченка.
  • 1992 р. Отримав ступінь магістра у Школі громадянства та суспільних справ ім. Д. Максвелла Сіракузького університету, США.
  • 1990-1998 рр. Інструктор. Помічник професора, асистент, Департамент політичних наук, Сіракузький університет, США.
  • 1998-2005 рр. Доцент, з 2002 р. Департамент політичних наук, Аллегейні-коледж, США.
  • 2005-2014 рр. Декан факультету правничих наук, Національний університет «Києво-Могилянська академія».
  • 2011 р. – Заснував Центр якості з Європейських студій ім. Жана Моне.
  • 2014 р. Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».

– Що важливого ми не показали або пропустили?

– Важливими є дві речі: у Сіракузькому університеті я не тільки отримав магістерський ступінь, але й захистив докторську дисертацію. Без цього неможливо обіймати посаду, яку я обіймаю зараз. Крім того, Центр якості засновував не тільки я, але й інші викладачі Києво-Могилянської академії. Це надзвичайно почесна структура, яка визнається Європейською комісією – найвища наукова відзнака університету.

– Ви перший ректор, якого було обрано за новим Законом «Про вищу освіту». Це була розширена аудиторія виборців, три нові категорії. Поясніть, будь ласка, що це дає і яким чином може змінювати вірогідний результат?

– Я один зі співавторів Закону «Про вищу освіту». Коли ми прописували ці норми, зроблено це було навмисно. Ректор або «президент» університету (як у Києво-Могилянській академії) повинен обиратися саме спільнотою цього університету. Автоматичне призначення від міністра освіти на цю посаду просто неможливе. Це повинна бути людина, яку знають і якій довіряють. Щоб забезпечити максимально демократичні і прозорі вибори, були створені ці групи.

До першої належать усі штатні викладачі, тому що головна посадова особа в університеті – викладач. Розширено також групу студентів, яка спочатку голосує за своїх представників, а вже потім вони беруть участь у виборах. Це дає 15 %.

Натомість адміністративний склад звужений і становить 10 % . Таким чином, зменшено вплив тих осіб, які потенційно контролюються ректорами. Вплив незалежних викладачів і студентів підсилено.

Реклама

— Як ви оцінюєте результати цих виборів у інших вишах?

— Є певні недопрацювання у цій статті Закону «Про вищу освіту». Ми сподівалися, що наше трудове законодавство зміниться, і аспіранти стануть повноцінними співробітниками, тому не виділили спеціальної квоти для них. Однак трудове законодавство ще не впоралось із цим завданням. Тому для аспірантів я б прописав також окрему квоту, що становила б, наприклад 3-5 %. Це дуже демократична ідея. Не завжди спрацьовує, але надає спільноті університету можливість ставити проблеми і запитання, висловлювати свою точку зору. Прозорість і демократизм виборів були досягнуті.

«Києво-Могилянська академія – це унікальний заклад. Її студенти – це особлива категорія людей. »

— У контексті процедури виборів ректора хотілося б поговорити з вами про кейс ХНУРЕ. З листопада минулого року Харківський університет радіоелектроніки очолює відомий ІТ-підприємець Едуард Рубін. За рік цей навчальний заклад вийшов на профіцит бюджету, суттєво збільшив число контрактників. У жовтні цього року в університеті повинні відбутися вибори ректора, але МОН не включило Едуарда Рубіна у список кандидатів, пояснивши це відсутністю у нього необхідного стажу. Як ви можете прокоментувати позицію Міністерства як ректор, як правник і як спеціаліст з інновації освіти?

— Один зі студентів Києво-Могилянської академії представляє студентство ХНУРЕ у судовому процесі, тому мені ця справа відома. В Законі прописані дуже чіткі критерії щодо стажу, ступенів, вчених звань для особи, яка може обиратися. Це обов’язковий мінімум.

Я не можу зараз сказати, чому один склад Міністерства визнав цей стаж, а інший – ні. Можливо, хотіли усунути людину. В судовому порядку це дуже просто встановити.

мелешевич5— Нещодавно на Facebook – сторінці першого екс-заступника міністра освіти і науки України, випускниці Могилянки Інни Совсун з’явилася інформація про скасування Міністерством вимоги про обов’язкове знання англійської мови для отримання вчених звань доцентів і професорів. Як ви можете прокоментувати цю заяву?

— Я думаю, що це крок назад. Знання англійської мови на сьогодні обов’язкове і це must have для науковців. Це мова інтернаціонального спілкування. Якщо науковець на конференції не може представити доповідь англійською мовою, взяти участь у спілкуванні, то це величезна проблема. Нашу науку, за окремими винятками, у світі не знають, наші вчені недостатньо володіють англійською і не можуть публікуватися в англомовних журналах. Якщо нашу науку не знають, то що ми, вибачайте, робимо? Вимога, яку розробило попереднє Міністерство, була сприйнята неоднозначно в академічній спільноті. Але вона надзвичайно потрібна для нашої науки.

— Відомо, що за часів міністра Табачника і його попередників у Києво-Могилянської академії складалися досить непрості взаємини із Міністерством освіти. Як на сьогоднішній день змінилася ситуація, адже все більше місць в урядових кабінетах займають «могилянці». З чим це пов’язано?

— Дійсно, за минулих урядів був лише невеличкий проміжок за часів президентства Ющенка, коли запрошували випускників Могилянської академії приєднатися до уряду, повертатися з-за кордону. Я приклад цього.

Потім, коли знову прийшла проросійська корупційна влада Януковича, «могилянців», які потрапили до уряду, просто «вичистили». Як приклад можна навести Генеральну прокуратуру. З нами перервали всі стосунки, ніхто не хотів бачити випускників Могилянської академії в уряді. Це пояснювалося просто: ми випускаємо людей, які критично мислять. Не тільки професіоналів, порядних людей із «могилянськими» цінностями, а й людей, наділених здатністю ставити під сумнів те, що вони бачать. Це частина «могилянської» освіти.

— Ви говорите про критичне мислення. Але чому ви це пов’язуєте з проросійською владою часів Януковича. Це може стосуватися будь-якої влади. Сьогоднішньої так само.

— Правильно! Але при всіх негативах сьогоднішньої влади вона більш відкрита і дійсно запрошує випускників Києво-Могилянської академії приєднатися до різних ланок цього уряду. Протягом останніх двох років представники академії завжди були в уряді, у Верховній Раді, не тільки на рівні членів Кабміну, міністрів, а й заступників міністрів, багато з них – керівники департаментів. Зараз ми отримуємо листи від Генеральної прокуратури – вони заохочують наших випускників подаватися на конкурсних засадах для участі у призначенні на посади в органах прокуратури. Це величезна позитивна зміна.

— Про що це говорить? Ви готуєте спеціалістів, яких просто неможливо знайти у цій країні, тоді в якій галузі? Чому саме до випускників Києво-Могилянської академії така увага?

— Києво-Могилянська академія – це унікальний заклад. Її студенти – це особлива категорія людей. Я ще раз повторю. Вони не бояться ставити запитання. Часто неприємні, гострі, але продиктовані самим життям. Це люди, які ставлять під сумнів те, що вони бачать.

— Ви майже 15 років пропрацювали у сфері освіти США, чому ви повернулися до України?

— Це важливе питання, яке я час від часу собі ставлю. Коли у 2005 році я повертався, у мене була посада професора і всі блага, з цим пов’язані. Мені просто хотілося, можливо з ідеалістичних міркувань, допомогти Україні. І я це зробив. Чи жалкую? Я думаю, що мій внесок, як і багатьох українців із західною освітою, які повернулися, каталізував багато змін в Україні.

мелешевич1— Я маю магістерську освіту Південно-Каліфорнійського університету зі спеціалізованої журналістики. І для мене це запитання актуальне. Я так само повернулася, після того як отримала диплом, мала змогу працевлаштуватись і залишатись у США. І дуже активно на сьогоднішній день займаюся сферою освіти, і намагаюсь допомагати нашим українським студентам розібратися в актуальних питаннях і тих проблемах, які дійсно їх турбують. Мені цікаво почути вашу думку про те, які приклади з американської освіти ми можемо залучати в українську?

— Головне, що нам треба зрозуміти – університет повинен бути дієвою структурою громадянського суспільства. Університет – це той осередок, де збираються люди, які цінують свободу більше, ніж гроші, і думають, і дебатують, і мислять вільно. Потім всі ці думки повинні поширюватися у самій країні. Якщо ми досягнемо такого рівня, як в західних демократичних країнах, то ми будемо у дуже непоганому стані. Від університету у багатьох випадках виходить початок змін: політичних і економічних, у тому числі. Оце те, що ми повинні зрозуміти. Що реальна автономія університетів – те чого нам треба прагнути.

— Можливо проблема полягає у тому, що наші виші не позиціонують себе як продавці освітніх послуг. Проблема в управлінні, в керівництві?

— Можливо і так. Закон «Про вищу освіту» дає більшу автономію університетам, і тут вже справа університетської спільноти використати цю автономію. Є певна загроза – адміністрація університетів може в таких умовах ставати феодалами. Закон «Про вищу освіту» децентралізував владу. Він передав багато повноважень з Міністерства в університети, але цей закон також передбачає децентралізацію від рівня президента-ректора на факультети, і далі – на кафедри, тому що викладач кафедри – це найважливіша структура університету. Якщо влада буде зосереджуватись на рівні адміністрації університету, це справа саме спільноти університету – забрати владу згідно із Законом від центральних органів управління університетом на кафедри, на факультети.

«Могилянська академія – це для мене безперечно найкращий і найбільш прогресивний університет в Україні. Це університет зі своїми цінностями. Це університет, де люди поважають і прислухаються один до одного.»

— Ще одне запитання, на перший погляд, просте і примітивне. Для нас вища освіта – це те, що повинно бути, те, що потрібно зробити, те, що порадять батьки. Для диплому. Частіше за все випускники працюють не за спеціальністю. Сьогоднішній ринок показує – зростає відсоток саме таких людей. На відміну від американської системи, де кожен, хто приходить навчатися, чітко розуміє, що він там робить, для чого, підходять до цього виважено.

— Я б не ідеалізував американську систему освіти. У кожній системі є як плюси, так і мінуси. Коли американський абітурієнт обирає університет – це дуже відповідальний час. Триває приблизно рік. Батьки з абітурієнтом сідають у машину, на потяг, у літак, та їдуть у ті університети, які їм здаються привабливими. Така подорож забирає день чи два, безпосередньо в університеті/коледжі отримується інформація. На підставі зібраної інформації, абітурієнт – майбутній студент і його батьки – приймають рішення.

— У нас так само є дні відкритих дверей в університетах.

— У нас вони такої популярності ще не набирають. Перед тим як прийняти рішення куди іти, потрібно чітко довідатись, що це за університет. Коли є інформація, достатньо даних, тоді більш свідомий вибір. В американській системі абітурієнти є володарями свого рішення.

мелешевич3— Однією з новацій Закону «Про вищу освіту» є положення про створення Національного агентства забезпечення якості вищої освіти. Процес цей гальмувався. Як саме це може працювати?

— Агенція вже запускається в повноцінну роботу. Це серйозне досягнення в Україні. Ми намагалися створити агенцію, яка перебрала б на себе певні повноваження, які тоді мало Міністерство освіти. Прагнули досягти певного балансу.

— Децентралізація?

— Ідеться про децентралізацію. Ми вклали дуже демократичний механізм створення цієї агенції, який, на жаль, не спрацював повною мірою. Я був присутній на з’їзді, виступав на конференції. Я був шокований, що дві людини, які були люстровані, набрали більшість голосів, і стали членами НАЗЯВО (це скорочення Національної агенції). Вони просто використали «лазєйку», яка була на той момент в українському законодавстві, і вони … висунули себе.

— Але ж люди їх підтримали! За них проголосували.

— Це мене і шокувало. Вони отримали більшість голосів. Бондаренко, Дудник – здається, такі їхні прізвища. І звичайно, нормальний міністр освіти (на той час Сергій Квіт – прим.ред) не міг допустити, щоб агенція, яка складалася з люстрованих корумпованих людей, запрацювала. Тому і були затримки. На даний момент ті люди виведені зі складу. Відбулися довибори. Однак, проблеми залишаються. За підрахунками фахівців приблизно у половини її членів, які мають на меті боротьбу з плагіатом і корупцією, сплагійовані наукові роботи. Плагіат в академічному середовищі – величезне табу. Це крадіжка. Стартова позиція нашої агенції, коли там є плагіатчики, вже говорить про те, що Україні ще довго і довго боротися із корупцією.

— Повертаючись до академії. Традиційно Могилянку вважають найкращим гуманітарним вищим навчальним закладом в Україні. Як ви вважаєте, чи не доречніше сьогодні готувати більше спеціалістів-технарів, тому що цього вимагає епоха цифрової революції, взагалі діджиталізації всього нашого життя?

— Це неправильний імідж, що Могилянка виключно гуманітарний університет. Так, у нас гуманітарії найкращі, але факультет правничих наук не можна повністю назвати гуманітарним, факультет соціальних наук вже кілька років визнається найкращим в Україні. Економісти також найкращі, або одні з найкращих. І в цьому році факультет інформатики, ті самі технарі, був визнаний найкращим факультетом в Україні.

— Могилянка традиційно асоціюється саме з гуманітарними дисциплінами. Однак за рейтингами видання DOU.ua, що визначають кращий ВНЗ для здобуття освіти та роботи в ІТ-галузі в Україні, саме Могилянка посіла перше місце, обійшовши таких гігантів, як КПІ та ХНУРЕ. Як це можливо?

— Могилянська академія отримала 8.3 бала з 10, а наступне місце у рейтингу – 7.3. Тобто один бал – це надзвичайно велика різниця між першим і другим місцем. Києво-Могилянській академії віддали перше місце в інформаційних технологіях.

мелешевич4— Мабуть, одне з найгостріших питань для будь-якого ВНЗ – це питання фінансування. Після вашого обрання президентом в інтерв’ю для одного з видань ви згадували, що одним із джерел фінансування академії є благодійні внески. У тому числі було згадано про спонсорську підтримку цифрової школи журналістики Рінатом Ахметовим, що є досить делікатним питанням. Чи продовжуєте ви спрівпрацю з ним? Як взагалі виглядає ситуація на сьогоднішній день із приватним фінансуванням? І чи діють у Могилянці приватні стипендії? Або стипендіальні програми?

— Питання фінансування від фонду, який афілюється з Ахметовим, виникло після Помаранчевої революції. Я вважаю, що на той час це було позитивне рішення. Така школа на правах кафедри була створена. Вона випустила чудових журналістів, які приносять користь Україні. На сьогоднішній день співпрацю припинено. Фінансування університету – це, як правило, державний бюджет, гроші, які отримують за рахунок контрактних студентів, і, в західному світі це благодійні внески від випускників, людей, які підтримують той чи інший університет. Без фандрейзингу неможливо створити сьогоднішній університет. Наші університети, крім одного-двох, фактично нехтують цим джерелом фінансування. Ми намагаємось розвивати, використовувати це.

Постійно ведемо перемовини з потенційними донорами. На сьогоднішній день у нас є стратегічні проекти, які існують тільки завдяки їхній підтримці. Це наша докторська школа (зараз у нас вже не аспірантури, у нас PhD-школи). В Могилянці ця програма існує з 2008 року, тоді вона була ще незаконною і нелегальною в Україні. В Законі «Про вищу освіту» ці докторські програми виписані з нашої школи. Таким чином, досвід розповсюджений на Україну. Ми також створили англомовні журнали, що існують за рахунок приватних дотацій. Сподіваємося, через кілька років вони стануть виданнями, що увійдуть в індекси Web of Science Scopus.

Гроші приватних донорів допомагають розвитку університету. Цим нехтувати не можна. Чим скоріше наші університети це зрозуміють, тим простіше для них буде отримувати додаткові гроші.

— Як ви гадаєте, що на сьогоднішній день турбує й цікавить ваших студентів? З якими проблемами вони стикаються? Я пропоную послухати їхні відповіді, і потім ми прокоментуємо.

— Давайте послухаємо, бо наші студенти непередбачувані.

— Дійсно, ви були праві – студенти доволі непередбачувані, і їх цікавлять різні аспекти проблем. Ваш коментар?

— Це дуже лагідна критика з боку студентів…

мелешевич2— Погоджуюсь! Ми спілкуємося зі студентами щодо різноманітних вишів, питаємо ректорів про великі проблеми та недоліки. Тут ми їх не знайшли.

— Можу вас запевнити, що є серйозніші проблеми. Я хотів би відреагувати: хлопчик говорив, що «урєзалі програми». Такого не було. Він посилається на те, що хтось йому сказав – потрібно дізнаватися. З приводу пар: на бакалавраті пара не може бути довша, ніж година двадцять. Інакше студенти, які фактично ще є дітьми, перестають сприймати. На магістратурі, на PhD-програмах пари вже тригодинні, більш сфокусовані. Дівчинка сказала, що є «вікна» між парами – це дуже важливий момент. Я вважаю, що це позитивний знак. Якщо є «вікна» – є реальна вибірковість. У багатьох інших університетах не знають, що це таке. Там дійсно з 8:30 до 13:30 пара за парою іде. Хотів би порадити майбутнім абітурієнтам і їхнім батькам: придивіться. Якщо ми говоримо про автономію університету, про індивідуальну траекторію підготовки студентів, про реальну вибірковість пар, студенти беруть ті заняття, записуються на ті пари, на ті класи, які їм дійсно потрібні й цікаві, то «вікна» повинні бути. Якщо «вікна» відсутні, не йдіть до такого університету – там немає і вибірковості.

— Що особисто для вас означає бути «могилянцем»?

— Бути «могилянцем» – це означає багато. Часто люди, які не так добре знають Могилянку, особливо іноземці, вважають, що наш заклад – це найбільший в Україні університет. Я заперечую – це один із найменших університетів. Вони говорять, як же так? Ви ж всюди! Ну дійсно, могилянці всюди. Могилянська академія – це для мене безперечно найкращий і найбільш прогресивний університет в Україні. Це університет зі своїми цінностями. Це університет, де люди поважають і прислухаються один до одного. Це університет, де рішення не приймаються недемократичним, авторитарним шляхом. Це те місце, яке стає частиною тебе. Частиною твого життя. Частиною твоєї, можна сказати, сім’ї. Це місце, в якому дуже приємно працювати й вчитись.

— Давайте тепер наостанок послухаємо позитив від ваших студентів. Так, у якості подарунку!

— Дякую!

мелешевич7— Дякую вам за те, що ви сьогодні до нас завітали. Ще жоден гість нашої програми не залишився без подарунку. Це репродукція однієї із фресок Рафаеля «Афінська школа». Вона прикрашає Апостольський палац у Ватикані, і символізує філософію та мудрість, як одні з основних стовпів, на яких повинно будуватись наше суспільство.

— Це дуже відома картина, і ми саме й намагаємося підтримувати вільний дух спілкування, який закладений в ній.

— Сподіватимусь, що це буде нагадувати вам щодня про вашу роботу, і дякую вам за те, що завітали до нас.

— Дуже вам дякую за запрошення.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus