«Кожне слово має колір, запах, смак»

alicia harris

Американка Алісія Гарріс поєднує любов до слова і театрального мистецтва. Емоційні читання поетеси-перформерки відбуваються в багатьох країнах світу. Вона виступала у США, Канаді, Великій Британії, Південній Африці, Німеччині, а тепер дісталася України. Поетеса ставала фіналісткою та перемагала у престижних поетичних конкурсах, її вірші друкували в багатьох медіа. Колектив поетів The Strivers Row, який вона заснувала, збирає мільйони переглядів онлайн, та для самої Алісії все почалося в школі.

Про пошук та звучання

Я змалку захоплююся словами. Писати свої історії почала, тому що мені подобалося придумувати імена персонажам і описувати їх, шукаючи особливий зміст у словах. Тепер друзі доручають мені придумувати імена для їхніх дітей. Це одне з найважливіших досягнень, яке може мати письменниця.

Мене захоплювала археологія та ботаніка, бо мені дуже подобалися всі ці класові назви. Але потім мені показали Шекспіра, і я зрозуміла: «Так, це воно». Мова була настільки дивна, але і така точна, що я зрозуміла: хочу жити з нею. Читала сонет про любов і відчула це почуття на собі так, як ніколи до того.

У цьому і є поезія. Ти можеш за допомогою неї пережити досвід іншої людини. Мова буває настільки прониклива, що відчуваєш її своїм хребтом. Відтоді зрозуміла, що хочу писати всю вічність. На мене вплинули як американська поезія, так і іранська й персидська.

Мені було близько двадцяти років, коли я почала «виконувати» вірші з групою місцевих поетів. Ми брали участь у національних змаганнях Brave New Voices, де я зачитала свій вірш That Girl. Напевно, він достукався до жіночих сердець, бо кожна в моїй історії знайшла себе. Я намагалася донести віршем, що навіть коли тебе зневажили та зрадили, то ти маєш боротися і вимагати гідного ставлення.

«Надто багато у світі цікавого й світлого, щоб дозволити негативу і поганим судженням полонити нас»

Я завжди думаю про те, як буде звучати поезія, адже для мене вона завжди усна. Якщо я напишу вірш, який не живе в повітрі, значить, він ще не готовий.

Часом у поезії звук набагато кращий, ніж його зміст. Звичайно, у сильних творах і звучання, і сенс слів мають бути хороші. У процесі створення перше, що я маю, – це звук слова, а я як поетеса вже маю знайти для нього значення та історію, якою воно стане.

Реклама

Про релігію та мови

Я захоплююся релігією. У цьому є вплив батька. Він часто зачитував мені тексти, серед них уривки Вед, Біблії, Корану і не тільки. Певний період тато зацікавився ісламом. Я бачила, як він читав молитву. Не розуміла слів, однак це захоплювало, бо не було схоже ні на що. Коли ми вперше поїхали в Туреччину і я почула «салям», по тілу побігли мурашки. Ми чули неймовірний звук – це і була поезія.

Після цього досвіду почала вивчати арабські мови, це дало можливість ознайомитися зі східною поезією. А вона, своєю чергою, вплинула на те, що пишу я.

Англійська мова для мене справді важлива. Я вивчала й інші мови, проте не опанувала їх повноцінно. Англійська створює простір для залучення інших мов і культур. Це є надзвичайно цінним.

Також мова має певну владу. Вона займає простір між духовним світом та фізичним. За допомогою мови ми обертаємо в реальність те, що може існувати в уяві. Думка перероджується у слова, які розростаються і спричиняють дію.

У релігії Бог промовив Слово, і так народився світ. Для мене кожне слово у поезії має свій колір, запах, смак. Тому ідея створення поезії – не просто розповідання. Це схоже на кулінарію, але тут замість продуктів додаєте слова, намагаючись досягти гармонії.

Про персонажів та зорі

Я вірю в емоційну прозорість, у те, що поети мають відкриватися читачам і ділитися своєю історією. Проте часом мені лячно описувати справжніх людей у своїх історіях. Завжди є люди, які надихають мої вірші, але також треба оберігати честь людини.

Колись я читала вірш перед аудиторією, перед своїм колишнім і показувала тоді на нього. І він це безсумнівно заслуговував (сміється – авт.).

Але тепер я стала старшою і зрозуміла всю силу слова. Тому думаю, що дати читачам лише свій варіант історії й не пробувати зрозуміти зворотній – це не зовсім чесно. Я намагаюся дослідити у поезії і героя, і себе, щоб знайти пояснення тим стосункам, які ми ще не сформулювали.

У моїй збірці поезій під назвою How Much We Must Have Looked Like Stars to Stars менше 40 сторінок. Назва символічна: коли ми бачимо в небі дві зірки, нам здається, що вони поруч, хоча насправді відстань величезна.

Часом із людьми схожа ситуація. Людина може перебувати дуже близько, але водночас бути далекою. Ми зможемо побачити цю людину чітко лише після того, як пройдемо довгий шлях одне до одного. Ця ідея і була втілена в назві.

Про тишу і творчість

Часом потрібно просто помовчати. Бо і мова, і тиша – це святині, які треба відвідувати по черзі. Іноді, щоб зрозуміти когось, треба замовчати самій. Тепер я не пишу багато, але намагаюся слухати.

Пробую взаємодіяти зі світом по-новому. Наприклад, почала майструвати, займатися ковальством. Це досить медитативна робота. Слова легко стерти, а метал потрібно кувати знову і знову. Слова були більш піддатливими, рідинними, а тепер я пробую робити їх міцними, як метал.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus