Історія про ціле життя і навіть більше

istanbul

Я б могла розповісти стандартну історію про волонтерський досвід за кордоном. AIESEC дав мені шість тижнів життя в Туреччині, але для мене це було більше, ніж підтягнути мову, випробувати біометричний паспорт, зробити класні фото і отримати сертифікат. Це історія про ціле життя і трошки більше.

Що це таке – волонтерство AIESEC?

Я ніколи на уявляла, що у мене з’явиться подружка з Африки або друг з Пакистану. Ці географічні точки на мапі Атласу 9-го класу буцімто здавались і не такими далекими, але вмить усвідомлюєш, що саме зараз стоїш пліч-о-пліч з людьми, попри відстані та кордони. Сім’я, у якій я жила в Туреччині, стала мені настільки близькою, що цілком природньо до них звучало з моїх вуст «мамо», «сестра», «родина».

На той час в Анталії паралельно відбувалися два проекти: мій, що називався «Women In Power», та більш туристично спрямований «Discover Antalya». Уяви, що одночасно у тебе з’явилися 60 нових друзів не тільки з різних країн, але й з різних континентів! Держав-представниць Європи на моєму проекті було замало: Україна, Молдова та Албанія.

IMAGE_2Вперше я у мене з’явилось почуття масштабності і близькості одночасно під час «Global Village» – подія національного різноманіття, де кожен волонтер мав свій куточок, щоб продемонструвати власну культуру, традиційну кухню та безліч сувенірів. Все відбувалося на великій території, де кожен охочий перехожий мав змогу долучитись до веселощів.

Тим, хто надихатиметься цією статтею, раджу: беріть з собою їжу з рідної країни! Global Village – то масове частування стравами різних національних кухонь, де все починається з азербайджанської пахлави і закінчується китайським фаст-фудом. Саме цей день дав мені зрозуміти, що я приїхала не одна, зі мною як не весь, так точно півсвіту.

IMAGE_3

IMAGE_4Пізнання культури, як і шлях до серця, має гастрономічне спрямування

Парадокс: всесвітньо відомі “турецькі солодощі” призначені виключно для туристів – турки солодке майже не їдять. Отже, детальніше про національні смаки:

Айран. У Туреччині рука не піднімалась купити кефір чи йогурт. Навіщо, коли є Айран? На смак це ніби вода з кефіром та дрібка солі. Можливо, це пов’язано з кліматом – спека пасує легким за густотою напоям.

IMAGE_5Білий хліб та чай. Якщо звичайні люди на 80% складаються з води, то турки на 40% з чаю і 40% з білого хлібу. На сніданок однієї родини припадає два пухкенькі батони, і це лише початок дня! Моя відмова від цього делікатесу для родини означала, що я нічого не їм і постійно перебуваю у стані голоду.

Tahin-Pekmez. Для тих, хто, як і я, ніколи не зрадить здоровому харчуванню заради фаст-фуду, це стане головним відкриттям Туреччини. Ця страва на сніданок готується дуже просто: для цього змішують перемелений кунжут (тахін) та консервований виноградний сік (пекмез). Всі, хто планує подорож у Туреччину, – привезіть мені смачний сувенір!

IMAGE_6

Реклама

Руйнування міфів: мова – єдиний ключ до порозуміння

Ні, я не збираюсь агітувати тебе припиняти вивчення іноземних мов. Але хочу розповісти про те, що може допомогти в умовах країни, мови якої ти не знаєш. З моєю родиною я не мала жодної спільної мови. Чи є вихід із ситуації? Можна змінити хостів, але перед цим раджу інші чотири способи комунікації.

Мову тіла ніхто не скасовував. Досвід пошуку шляхів комунікації надав мені навички у грі «крокодил», де треба жестами пояснити слово чи речення. Це як азартна гра: десять хвилин намагаєшся пояснити, що я поважаю свою родину, а вся справа у тому, що я просто не можу пити так багато чаю. А потім радієш, наче перемозі, коли спеціально тобі купують süt (молоко), бо все ж таки зрозуміли, що я п’ю каву з молоком.

Перекладач Google. Найефективніший та найнудніший метод: 5 разів переписати речення будь-якими доступними мовами та зробити 5 спроб записати аудіо, змінюючи порядок слів. Тож за 10 хвилин навіть моя родина зрозуміла, що таке «вівсянка» і ми дійшли до того, що її все ж таки можна їсти.

Моя базова турецька. Знадобиться не тільки, щоб сказати hair yekmek (ні хлібу), але і для того, щоб запитати у водія автобуса, де твоя зупинка: «durak bir iki beş iki beş nerede?», що вимовляється як «дурак бір ікі бешь ікі бешь нереде?» і означає «де зупинка 12525?».

Базова англійська моєї родини. «You are go center when?» – коротко, чітко та зрозуміло запитувала мене мої сестри, долаючи мовний бар’єр. У них просто не було іншого виходу, окрім як активізувати все, що вони колись знали. Втім, навіть мовний бар’єр не поставив під сумнів почуття довіри – моя родина залишала мені ключі від квартири на цілий тиждень, коли їхала з міста. Незнання спільної мови також не стало перешкодою у розумінні гумору одне одного та спільних веселощів.

Близькість і порозуміння – це відчувати один одного без слів і пояснень, не зважаючи на мову, релігію та погляди.

turkey

«Я соромлюсь свого тіла»

У перший день мені довелось зрозуміти, що я інша, а протягом шести тижнів впевнюватись, що саме такою мене сприймають і поважають. У моїй мусульманській родині ховати за шарами одягу все своє тіло було скоріш вибором, аніж релігійним обов’язком. Але, моя середня сестра шістнадцяти років, наприклад, від цього відмовилась, хоча, загалом, родина притримувались традиційних поглядів.

Проте, хіджаби та інші способи приховувати тіло були загальновідомими, але мене ніколи не бентежило питання: «а як щодо купальників?». Тож відповідь мені довелось дізнатись у перший день.

Уявить тільки: пляж і я єдина жінка у бікіні (хоча раніше я ніколи не вживала це слово, бо для мене це був звичайний купальник, як у всіх). Того разу я вперше відчула сором за своє майже оголене тіло. Вже згодом я зрозуміла, що це лише оманливе враження, адже мене неабияк здивували жіночі комбінезони. Це схоже на водолазний костюм, що покриває голову, на який зверху вдягають ще один, але вільніший.

Однак, мої страхи про можливі утиски та осудливі погляди не справдились. Моя родина сприймала мене такою, якою я є: у шортах та у майці, з молоком у каві, з тотальною відмовою від чаю та білого хліба, моєю вівсяною кашею та турецькою на рівні «доброго ранку – на добраніч». Вони у жодному разі мене не обмежували, а турбота про мою безпеку у вечірній час доби ніколи не перетворювалась у заборони чи комендантську годину.

Тому однозначно: хочеш пізнати культуру й традиції певного народу – стань частиною їхнього буденного життя. Одного разу спробуй вийти за межі готелю «all inclusive» і ти побачиш більше, відчуєш справжнє.

IMAGE_1

Про головне

Цього немає ні в Україні, ні в Європі: тут зовсім інакші люди.

Внутрішні зв’язки. «Один за всіх і всі за одного», а враховуючи кількість членів типової турецької родини, ця історія точно не про чотирьох мушкетерів. Наприклад, на сніданок до нас часто за власною ініціативою заходило декілька кремезних кузенів. Їм завжди раділи, а жодних незручностей це просто не викликало. Кожен новий гість у нашому будинку мав якусь родинну позицію, навіть стосунки між сусідами були рідними і близькими.

Зовнішні зв’язки. Це відкриття я зробила випадково, коли всі в автобусі намагалися допомогти мені знайти мою зупинку. Сімейна пара, зрозумівши, що я не знаю жодного слова турецькою мовою (це була середина першого тижня), перепитали весь автобус, хто міг би мені допомогти. Знайшли єдиного хлопця, що знав лише як запитати моє ім’я англійською, і попросили його сісти поряд.

Тільки в Туреччині водій автобусу буде їхати саме туди, куди тобі потрібно. Школяр-супутник, водій і онлайн-мапа спільним зусиллям все ж таки віднайшли мій будинок і доставили мене майже до дверей.

Люди, яких я зустрічала, були не тільки готові допомогти, але й хотіли бути корисними. Ти не побачиш незадоволені обличчя в метро, у відповідь не почуєш грубість, люди доброзичливі та безкорисливі. Мені розповідали, що зовсім інша ситуація в Стамбулі, де буденність поглинає одвічний поспіх, затори та метушня. Якщо проводити аналогію, то Стамбул – це Київ, а Анталія – це і Львів, і Одеса одночасно.

AIESEC, як і будь-яка міжнародна програма для молоді, – це лише можливість, вільний простір, наповнення якого залежить тільки від нас! І я не соромлюсь вжити стандартну фразу: почніть рухатись та виходьте за межі своєї зони комфорту!

IMAGE_7

*Редакція «Студвею» не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлює автор.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus