Досвід: чи обов’язково митцям навчатися за кордоном

айлин

Айлін Грушовенко – дівчина, яка вирішила кардинально змінити своє життя. Скрипалька отримала диплом міжнародника, поїхала у Брюссель вивчати архітектуру та дизайн і там виявила в собі талант художника. Незвично намальований портрет став її перепускою до College of Advertising and Design.

А коли дівчина повернулася до Києва, повністю присвятила себе малюванню. «Сарафанне радіо» допомогло отримати визнання: роботи молодої художниці купують не лише українці, а й поціновувачі мистецтва з усієї Європи. «Студвей» поговорив з Айлін про те, чи обов’язково митцям їхати навчатися за кордон, аби стати відомим на Батьківщині.

«Не секрет, що освіта за кордоном і в Україні дуже відрізняється. Я це відчула на собі. На уроці з історії мистецтва ми ніколи не сиділи у класі, а їздили в музеї Парижа, Амстердама, Кельна та Лондона. Надзвичайно цікаве навчання! Плюс усі педагоги не були професійними викладачами. Учитель малювання  − художник року, викладач реклами – директор успішного рекламного агентства.

Я провчилася там півтора року і повернулася до Києва. Той, хто трохи прожив за кордоном, підтвердить: ким би ти не був, скільки би грошей не мав – ти все одно там чужий. Але випускників європейських вишів в Україні сприймають і оцінюють краще. Це велика перевага.

Аби реалізуватися тут, не обов’язково навчатися за кордоном. Мій знайомий художник жодного разу не був за межами України, але при цьому його картини продають у 25 країнах світу. І він не один такий. Це доводить, що коли ти робиш щось пристрасно й по-справжньому, з цього буде діло. Можливо, я кажу банальні речі, але потрібно любити те, що робиш, і робити це в першу чергу для себе. Не думати, чи сподобається воно комусь. Прихильники обов’язково знайдуться. У кожного художника є свій глядач.

Та одного малювання мало. Своїх глядачів необхідно шукати, розповідаючи про свої проекти. Я почала малювати картини ще у Брюсселі − писала портрети всіх друзів. Під моїми вікнами постійно проходив ярмарок, і якось я домовилася з одним мексиканцем, що він продаватиме мої роботи. Незабаром я отримала свої перші €50. Перші та далеко не останні.

картина

Багато картин я дарувала знайомим. Це було не стратегією, а просто доброю волею. Але так дуже  швидко ввімкнулося «сарафанне радіо». У мене почали замовляти картини люди, яких я навіть не знала. Тоді в мене не було сайту і покупці дізнавалися про мої роботи зі сторінки в Інстаграмі.

Тепер мої роботи замовляють переважно з-за кордону. Росіянам подобаються дитячі портрети, сінгапурцям – моя інтерпретація картин Моне. Китай, Саудівська Аравія люблять, аби все було стримано. Парижанка нещодавно замовила роботу «Мечеть», а дівчині із Саудівської Аравії припала до душі моя балерина із кліткою. Людям подобається те, чого їм не вистачає. Щось нове, свіже, чого в їхній країні немає. У всіх різні смаки. Ми не завжди можемо їх передбачити й інколи самі дивуємося вибору.

Наразі я продовжую продавати картини через Інстаграм і Фейсбук, працюю над створенням сайту. Перевага Інстаграму в тому, що там багато людей, які цікавляться мистецтвом. Потрібно писати грамотні хештеги − саме за ними мене знаходять і підписуються.

Я не одна така. Наша країна повна талантів. Я багато подорожувала Європою, і для людей було шоком, що я можу і на фортепіано грати, і співати, і малювати. У них прийнято займатися чимось одним, і в цьому ми вільніші за європейців. Інша річ, що в нас це не так цінується. Там талановиту молодь усіляко підтримують стипендіями, грантами тощо.

Якщо у віці 19-20 років є можливість поїхати навчатися за кордон, це потрібно зробити. Якщо такої можливості нема − завжди можна знайти спонсора, придумати ще щось, але обов’язково поїхати. Думаю, це може все змінити і втілити віру у власні сили.»

Фото: соцмережі.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus